Сповідь очевидця

Або історія про ТБДЩ!

Ті, хто знають, що таке Кавоманія, бачили афіші і щось краєм вуха чули про загадкове ТБДЩ. Та що ж воно таке? Про це відають далеко не всі.

Веніамін

Нарешті і для мене настав той день, коли і увійшла у кого тих, хто знає.

В кишені 6 не зовсім зрозумілих карток. З Кавоманії виходять люди з підставками для цукру, і з стільцями. Таке враження, наче вона масово кудись переїжджає. Із криками «Останній автобус!» тебе саджають у таксі і везуть в темряву. Приїжджаєте. Спускаєшся у бункер. Бачиш ці величезні, неймовірно важкі двері і починаєш уявляти, що ти робитимеш, якщо вони раптом захлопнуться. Віталік Талько повідомляє, що вночі по району самому бажано не ходити, бо навколо багато бродячих собак. Перша думка в голові: «Твою ж мать! Куди мене занесло?!»

Київські музиканти не знали чого чекати від концерту в Житомирі

Учасники гурту Веремій, Віталій Калініченко і Тетяна Дубченко, були приємно вражені і здивовані гостинністю кавоманів. 

Продовжуючи свій тур «Гартовані вогнем», гурт Веремій вже вдруге завітав до Житомира. Цього разу з акустичним концертом. Сценою для музикантів стала велика зала Кавоманії. Для того, щоб вмістити всіх бажаючих послухати пісень, довелося зносити усі столи і стільці, які тільки були. Кількість людей здивувала навіть самих музикантів:

Віталій Калініченко, соліст гурту

• Ми ледь не вперше не знали чого чекати, бо нещодавно в Житомирі вже були і ми переносили концерт, що часто погано дається в знаки. Але публіка не підвела і прийшло багато людей, які не були на попередньому концерті.

Собирались, собирались, и, наконец, собрались…

• Пташок, полотна, голос і музику привезли в Житомир з Вінниці.

Кавоманія продовжує знайомити житомирян із молодими і талановитими. Цього разу, 20 грудня, до кавоманів приїхав вінничанин зі своїм проектом під назвою Not Very.

Соліст гурту - Олексій

• Это и не совсем группа как бы, но история наша такова: - поділився соліст гурту Олексій Зацерковний, - я играю уже давно свои личные треки, они всегда были подобного направления, типа по лирике. Вот... потом, совсем недавно, я решил как то это вынести на люди (в Интернете все уже было давно), для этого я пригласил в качестве второго гитариста своего старого друга Юру Ланецкого и мы начали разбирать материал. Прошлой весной отыграли первый концерт. Поняли что это не плохо и в живую звучит приемлемо. Решили играть дальше.

Війна навчить

Або як готують українських журналістів

Багато хто стверджує, що журналіст – це не професія, журналіст – це покликання і природне вміння відчувати і вміти правильно подати новину. Не дивлячись на такі гучні заяви, багато ВУЗів України продовжують готувати спеціалістів у цій сфері. Проте чи професіоналів вони готують? Після 5 років університету багато хто не може назвати себе професіоналом і, більш того, починає задумуватися над тим, а чи правильний шлях він вибрав.

Что нас удивило в Житомире? Лифты платные. Такие себе Житомирские платные американские горки :)

Позашлюбні діти Боба Марлі приїхали з концертом із Владивостоку в Житомир.

Тепле реггі з далекого сходу привезли з собою 9 листопада хлопці з гурту Марліни. 

Марліни

Концерт відбувся в приміщенні Кавоманії. Охочих послухати співочих гостей було чимало, їхали в Житомир навіть зі Львова і Києва. 

"Знаете, мне кажется, что Владивосток и Житомир находятся на разных концах планеты. Вот если взять глобус и ткнуть пальцем в наш город, то ваш будет на противоположной стороне, " - зазначив соліст гурту Денис.

Луцьк для доїжджаючих

Приїхав. Побачив. Полюбив.

Іногородні, приїжджі, панаєхавшиє, або, як кажуть у Львові, доїжджаючі з початком навчального року заповнюють навчальні корпуси університетів. І проблема проводження вільного часу гостро постає перед ними, адже студентське життя - це не лише лекції, семінари і модулі, а й знайомство з новими людьми, місцями і закладами. То куди ж можна сходити у Луцьку? З цим питанням ми звернулися до лучан.

Коли молоде українське покоління стане україномовним?

Спочатку було слово. Для української мови цей початок був десь приблизно у 5 столітті нашої ери, проте не будемо заглиблюватися у її витоки. Усім відомо, що наша мова одна із найгарніших і наймилозвучніших у світі, що за те, щоб це була мова державна віддано чимало життів, що уся історія нашої країни – боротьба за незалежність і за мову.

Ми незалежні вже 22 роки. І щороку кількість молоді, які народилася вже не в Радянському союзі тільки збільшується. Проте сумна тенденція російськомовних східних і південних регіонів лишається. Чому ж так?

Львів іншим боком

Ми усі звикли, що Львів – культурна столиця України. Я ні в якому разі навіть не намагатимуся це заперечити, проте хочу розказати про певні аспекти з життя цього міста, які не кожен помічає.

Наприклад, як сказав Андрій Приймаченко, який про всі аспекти мені і розказував, Гестапівські вулиці. Ще з літа у Львові перекриті деякі вулиці через капітальний ремонт доріг, але їх розритий вигляд не тільки приносить журбинку, а й створює певні незручності у пересуванні.

Що стосується доріг, то «Живучи у Львові, надзвичайно полюбив Київ. У Києві відчуваю себе пухнастим, у Львові ж – товстим». Вузькі вулички дійсно ускладнюють пересування десятків групок туристів у центрі, та й по всьому місту, та й не тільки туристів, а й звичайних перехожих. Окрім вузеньких вуличок є ще й вузенькі дороги, на яких частенько утворюються затори. Ну і штурханину у громадському транспорті зранку і ввечері ніхто не відміняв.

Ще одна особливість – львівський час.

«От хай журналісти приїжджають і знімають цю дорогу, якою ми їдемо!»

 Дорога Житомир-Київ – 140 км і 1,5 години часу.

Дорога Луцьк-Житомир – 261 км і 4 години часу.

Дорога Львів-Луцьк – 152 км і майже 4 години часу.

Цими вихідними Укрзалізниця подарувала мені чудову можливість вдруге в житті покататися дорогою Львів-Луцьк. Здавалося б, Львів – культурна столиця України і дороги у Львівській області повинні були б бути чудові. Але не так сталося в нашій країні, як гадалося.

Гіршого параду вишиванок, мабуть, світ і не бачив

Розкажу я вам історію про парад вишиванок на честь 22 Дня незалежності України в Житомирі.

Перед багатьма організаторами подібних заходів постає проблема: як зібрати людей? В даному ж випадку такої проблеми не було. По всьому місту на сітілайтах були афіші з запрошенням на парад вишиванок і, на диво, на це запрошення відгукнулося не так вже й мало людей. 

Минулого року він заключався у проїзді байкерів по місту. Цього року байкери теж мали бути. Також житомирян запрошували приїхати на велосипедах, роликах, скейтах для того, щоб урізноманітнити колону. Піша хода також передбачалася.

Перед маршем впродовж години проходила реєстрація учасників. Зареєстровано було понад сотню люду. Усі вони отримали талончики за які потім могли отримати халявне морозиво.

Зате Дебой їхав першим

О другій годині за наказом ведучої почали будувати колону байкери. Цьогоріч їх було більше, але минулого маршу вони катали лише дівчат у вишиванках, сьогодні ж вони приїхали зі своїми подружками і друзями, тож покататися змогли далеко не всі бажаючі. Та це не така вже й велика біда. Слідом за байкерами їхали велосипедисти, роллери і скейтбордисти. А вже замикали цю колону ті, хто йшли на своїх двох.

В Кавоманії гості з Білої Церкви співали про доярок

"Чомусь так склалося, що я не пишу пісні про власні переживання,"-розповів соліст гурту "За край" Руслан Соловйов.

Вперше на осуд житомирян 20 липня в приміщенні Кавоманії проект "Музика доступна" привіз молодих талановитих хлопців з гурту "За край", які в своїй акустичній версії називають себе "Люди-квіти". 

Азазель Невмержицький

На початку ж вечора для усіх присутніх житомирський поет Азазель Невмержицький прочитав декілька своїх творів. Свій виступ він почав із фрази:"Звуть мене не Азазель, а Володимир," чим повністю себе розсекретив, тому особливого захоплення його творчість не викликала.

Внутрішньобуквенні образи Ю

"Я взагалі намагаюся ні про кого не думати, окрім себе." - таким перед житомирянами з'явився той, хто в своєму доволі довгому житті нараховує 4 маленьких - Юрій Іздрик.

Юрко Іздрик

На презентацію нової збірки під лаконічною назвою "Ю" 26 червня у приміщенні кав'ярні "Брама" зібралося чимало охочих послухати інтимні вірші, позадавати питання, які давно мучили, і просто нарешті на власні очі побачити Юрка.

"Обміни психічними енергіями." - саме із таким "дійством" автор порівнює свої вірші.

Зона ідеальної тиші - зона відчуження

- Проблеми зі здоров'ям і пенсія у 1005 гривень - ось все, що ми отримали від держави, - розказує один із пожежників-ліквідаторів аварії на ЧАЕС Стретович Дмитро.

Пожежник-ліквідатор Стретович Дмитро

На честь 27 річниці вибуху "Союз ветеранів ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи" організував поїздку до зони відчуження ліквідаторів з метою нагородження їх орденами на місці подій. Деякі з них повернулися сюди вперше з того часу, хтось навіть побачив свій, давно покинутий, будинок, хтось навіть розказував історії про те, як жив колись в Прип'яті.

Ліквідатори, яких нагороджували орденами

Чи можливе повернення людей у зону?

-Це, напевно, в найближчі 100 років тільки буде, розказує співробітник відділу зовнішніх зв'язків державного підприємства по управлінню зоною відчуження Антон Юхименко.

Місто велосипедів. Що почули, побачили, можемо розказати

Друзі, а я тут зовсім забула, що недорозказала свою історію про нашу подорож і зараз я буду виправлятися. 

В останній, заключній, частині я розкажу вам про те, що ж ми у Страсбургу бачили.

Мабуть, коли ви відкриєте будь-який путівник по Страсбургу, одразу побачите статтю про Страсбурзький кафедральний собор (Notre-Dame cathedral). У ньому поєднуються як французькі, так і німецькі культури впливу. Понад 200 років це була найвища будівля у світі, проте і зараз він вражає своїми розмірами. Кафедраль - найвища точка Страсбургу - 142 метри. Всередині будівля здається ще вищою. Зайшовши в середину, ви одразу побачите просто височенну стелю, багато свічок і різних штук, притаманних соборам. Проте і в соборі є дві надзвичайно цікаві речі. 1 - величезний орган (хоча нам і не вдалося його послухати). 2 - астрономічний годинник.

Місто велосипедів. Ахвіціоз

Так як основною ціллю нашої поїздки був візит до штаб-квартири Ради Європи, то в цій частині своєї розповіді я розкажу про те, як ми ходили до різних крутих офіційних установ.

Рада Європи ззовні

Перша така установа, яку ми відвідали, була штаб-квартира Ради Європи - міжнародна організація 47 членів-держав в європейському просторі. Якщо когось цікавить історія, чи усі комітети, які там є, вам допоможе Вікіпедія :) Головна зала, та й усе всередині зроблене у вигляді великого-великого дерева - виглядає дуже цікаво. На подвір'ї стоїть декілька різних і доволі дивних скульптур.

Місто велосипедів. Люди

Ну а я продовжу свою розповідь. Виїжджаючи закордон, просто не можна не помітити, що різниця між нашими людьми і людьми, які живуть в Європі просто таки колосальна.

Ось такий він, Страсбург.

Ну перше враження від людей - це велосипеди, про які ви вже читали. Але окрім велосипедів люди ще й активно бігають. Ні, вони не бігають з роботи і на роботу, не бігають просто тупо по магазинам чи з кав'ярні в кав'ярню. Вони бігають заради власного здоров'я. В будні дні в обід багато хто виходить на пробіжку. Як часто ви в нас бачите людей, які б бігали в обід? Чи хоча б зранку, чи ввечері?

Місто велосипедів. Перші враження

Як ви вже, мабуть, всі знаєте, ми з Сашою нарешті побували у Страсбургу. З якої причини ми там опинилися, можна почитати тут.

Так от, перші враження. Дорога наша до Страсбургу була такою: Житомир-Київ-Бориспіль-Франкфурт-Страсбург, а це означає, що ми летіли на літаку, а отже ще одна моя мрія нарешті здійснилася.

В аеропорту цікаво (ну тим, хто там був вперше в житті). Багато іноземців. Але пройти усі кола пекла-перевірки - то не дуже класно. Вдома треба 10000 разів перевірити, чи не поклав у ручний багаж чогось, що не можна везти, потім твої сумки перевіряєш вже не ти, потім тебе обшукують метало-шукачем,  а в кінці ще й паспортний контроль: ніби й не страшно, але нервуєш і коли тобі задають якісь банальні питання, на кшталт "Ціль поїздки?", від нервів запинаєшся і відчуваєш себе ідіотом. У Франкфурті перевіряючі набагато веселіші і приємніші. А ще так кумедно, коли іноземці демонструють свої знання російської чи української мови. Хоча, мабуть, вони думають про нас так само.

Четвер

Минулого року я вже писала про цей день, але тоді це був вівторок.

Я все ще продовжую щиро ненавидіти це свято. 

Чому?

Чи варте воно того?

Ледь не щодня ми чуємо про вирубку лісів і проблему глобального потепління, пов'язану з цим, проте продовжуємо, і навіть сприяємо, розвиткові цієї проблеми і далі.

Як відомо, традиція ставити новорічну ялинку у кожному домі активно почала поширюватися після Другої світової війни, проте прикрашали ялинку і у давні часи. 

Я розумію, що Новий рік вже давно пройшов, але чи помітили ви ось таку картину ледь не у кожному дворі міста?

Мовчи і танцюй

Поринути у психоделічну казку в ультрафіолетовому світлі минулої п'ятниці, 8 лютого, змогли відвідувачі арт-кафе Кавоманія.

Того вечора люди, що пришли у кафе, могли танцювати впродовж аж 6 годин у атмосфері миру, любові, єдності і взаємоповаги під ритми транс-звуку і психоделічної музики вже втретє.
Казкова атмосфера починалася ще зі сходів, які були прикрашені такими декораціями, які світилися у світлі ультрафіолетових ламп, якими організатори передбачливо замінили звичайні лампочки. На стінах красувалися незвичайні психоделічні картини від Які-Манакі, придивившись до яких, можна було побачити набагато більше аніж просто малюнок.

Фінал експерименту

Ну от, настав той день, коли закінчився місяць, відведений кактусам для активного росту і радуванню мого ока.

Для тих, хто не розуміє, про що я тут пишу, розказую: я тут проводжу експерименти над кактусами. Почитати про це можна тут і тут.

Ну от, кактуси знову мене дивують.

"БЕЗКОШТОВНО"

Ця інформація буде корисна тим, хто ще не зареєструвався на ЗНО, та й тим, хто взагалі його ще не здає.

Зареєструватися на зовнішнє незалежне оцінювання в нашій країні можна безкоштовно. Для цього завантажуєш програму, заповнюєш відповідні документи, усе роздруковуєш і йдеш на пошту усе це відправляти.

АААААААААААА!!!! ХОЛОДНО!!!!

Свій особистий купальний сезон я відкрила вже сьогодні

Все розпочалося влітку. Коли на вулиці було +35 я без вагань казала, що на Водохреща піду купатися. Коли ж справа дійшла до купання, стало страшнувато. Проте мої гарні знайомі Влад та Юля Пучичі мене таки вмовили, і сьогодні я вперше в житті купалася в ополонці.

Свято Водохреща, мабуть, усі це знають, має під собою релігійний підтекст. Проте це не заважає багатьом людям (в тому числі і мені) просто побороти свої страхи і випробувати силу волі.

Перед купанням, вдома я прочитала багато матеріалів про те, як правильно купатися, молитися, обтиратися і т.д., але коли ти роздягаєшся і мороз (а сьогодні він був -3) торкається твоєї шкіри, ти забуваєш про все на світі.

Експеримент

Рівно місяць тому я писала про експеримент з кактусами. Настав день істини.

9 грудня, вимірявши свій кактус, який гріється біля комп'ютера, я з'ясувала, що зріст його 6 сантиметрів без колючок і 6,5 з колючками. Зараз же його зріст, на диво, 7 сантиметрів без колючок і 7,5 з колючками. Але я лєнівая задніца.

Він існує

За адресою місто Косів, вулиця Дружби 84 живе справжній Святий Миколай.

Щороку до нього надходять тисячі дитячих листів. Цьогоріч серед цієї тисячі опинився і мій лист.

Так вже склалося, що у свої 17 років я вперше вирішили написати такому дяді з бородою. На відповідь я не сподівалася, але відповідь прийшла. Вчора.