Зона ідеальної тиші - зона відчуження

- Проблеми зі здоров'ям і пенсія у 1005 гривень - ось все, що ми отримали від держави, - розказує один із пожежників-ліквідаторів аварії на ЧАЕС Стретович Дмитро.

Пожежник-ліквідатор Стретович Дмитро

На честь 27 річниці вибуху "Союз ветеранів ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи" організував поїздку до зони відчуження ліквідаторів з метою нагородження їх орденами на місці подій. Деякі з них повернулися сюди вперше з того часу, хтось навіть побачив свій, давно покинутий, будинок, хтось навіть розказував історії про те, як жив колись в Прип'яті.

Ліквідатори, яких нагороджували орденами

Чи можливе повернення людей у зону?

-Це, напевно, в найближчі 100 років тільки буде, розказує співробітник відділу зовнішніх зв'язків державного підприємства по управлінню зоною відчуження Антон Юхименко.
- А якщо говорити стосовно 10-ти кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС - місто Прип'ять та інші населені пункти, то в найближчі 24 тисячі років там жити ніхто не буде. Взагалі. Таке можливо, якщо людство придумає якісь технології, які допоможуть дезактивувати такі величезні території. 

Зараз в Зоні живе близько 200 осіб. Після аварії повернулося близько 2 000, їх намагалися виселяти, але згодом стало зрозуміло, що шкоди вони не приносять, тому й лишили їх.

Працює ж там близько 2 000 людей змінами по 15 діб. Живуть у місті Славутич і їздять на роботу електричками. Розказують, що фінансування вимагає кращого, проте на заробітну плату не скаржаться.

Чи правдиві історії про різних мутантів і жахи на території зони?

Євген Гончаренко

4-ий реактор

Прип'ять

Співробітник відділу зовнішніх зв'язків державного підприємства по управлінню зоною відчуження Євген Гончаренко розказав, що ніяких мутантів (собак-перевертнів, двоголових мишей чи ще чогось схожого) немає. Каже, що подібні мутації траплялися і задовго до Чорнобиля. 

Що ж до жахів, то біля 4-го реактора зовсім не страшно - все прибрано, стоїть паркан, ростуть ялиночки. В озері, неподалік від нього, плаває надзвичайно велика кількість риби, проте для споживання вона непридатна. Насторожують лише дозиметри, які біля реактора починають пищати.

А от атмосфера Прип'яті дійсно навіює жах. Немає ні пташок, ні диких собак, ні навіть комах. Абсолютно порожнє місце, в якому можна лише інколи зустріти туристів. Розказують, що людей з нього вивозили спокійно, без паніки, бо переконували, що за три дні вони повернуться. Ці три дні розтягнулися вже на 27 років.

Як можна потрапити в зону відчуження?

Перший пропускний пункт - КПП Дитятки

Євген Гончаренко розповів, що раніше доступ до зони був майже вільний особливо для родичів тих людей, які лишилися жити, чи для тих, хто приїжджав туди на цвинтар. Проте зараз щоб отримати дозвіл на в'їзд, кожен бажаючий повинен звернутися до Адміністрації зони відчуження за 12 днів до поїздки і отримати перепустку.

Ходять там і, так звані, сталкери або, по-народному, самоходи. Якщо ж вони попадаються на очі охороні, їх ловлять і виписують штраф. 

Чи відчуваєш радіацію у повітрі?

Радіація дійсно не має ні запаху, ні смаку, не відчувається вона і на дотик. Лише за писком дозиметрів можна довідатися про її рівень. Особливо великий він у Прип'яті. До речі, ходити там рекомендують лише по доріжкам, так як зараз усі радіонукліди осіли на поверхні землі, та всередині її. Саме тому ще дуже довгий час тут жити ніхто не зможе.

Також Євген Гончаренко наголосив на тому, що отримати в зоні смертельну дозу радіації зараз майже неможливо, просто цілком реально отримати допустиму норму, тобто ту, яку ми щодня отримуємо у місті, за більше короткий час - 1-2 години. 

Виїжджаючи із зони ми два рази проходили контрольно-дозиметричні пункти, в яких нас перевіряли на рівень радіації.

Ось вам рівні дозиметрів для порівняння:

В місті Чорнобиль

Трошки далі вглиб міста

Біля реактора

Прип'ять

Більше фото можна подивитися тут.