Сама собі міліція

Історія про втрату і повернення мобільного телефону

Ніщо в світі не відбувається просто так.

Та поїздка у Вінницю була спонтанною і до кінця неспланованою. Розказувати передісторію

немає сенсу. Перейду одразу до основної розповіді.

Приїхавши у Вінницю ми відправилися на автовокзал аби я купила квиток на автобус. По дорозі я придбала карту міста, і після того, як квиток додому вже лежав в моїй кишені, сиділа в приміщенні вокзалу на лавці й вивчала її. Аби телефон в руках не заважав, поклала його поруч із собою. За декілька хвилин зібралася і пішла. 

Абсолютно спокійно ми дочекалися потрібного нам тролейбуса, сіли в нього, і коли я почала шукати гаманець в рюкзаку, помітила відсутність мобільного. В голові одразу ж пронеслася картинка того, як я кладу його поруч із собою. 

На наступній зупинці ми вилетіли з тролейбуса і побігли на вокзал. Звісно ж телефон мене не чекав. Шукаючи його на лавці і під лавкою, я ще й умудрилася головою розбити одну із скляних табличок на таблі з розкладом транспорту. Ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не чув.

Здається, я твій стереотип зламала

Наш світ існує занадто довго. 

За цей час склалося забагато правил того, як саме треба проживати своє життя. Сучасність охрестила ці правила стереотипами.

За останні декілька років я зіштовхнулася з декількома із них. Про це і хочу поговорити.

Стереотип №1. Жінка зобов'язана фарбуватися

Ніхто нікому нічого не зобов'язаний. Все. Крапка. Чесно-чесно.
Чому жінка ПОВИННА щодня наносити на своє обличчя шар фарби? Чому ми не цінуємо природну красу? Чому чоловіки не фарбують свої і без того прекрасні вії?
Ні, я не говорю про те, що не варто слідкувати за своєю шкірою. Якщо ти хочеш гарно виглядати - ти можеш це робити. Але останнім часом, коли я звертаю увагу на макіяж сучасних осіб жіночої статі, мене нудить.
Знаю приклади того, коли дівчина ненафарбованою і сміття не може винести, коли замість дійсно важливих і потрібних речей жіночі сумки бувають забиті косметикою, коли дівчата не висипаються або ж не снідають, щоби встигнути нафарбуватися... І це все нав'язане нам суспільством.
Втім, вибір за вами.

Стереотип №2. Кожен в житті обов'язково має одружитися/вийти заміж і народити дитину

Черемош Чорний, бо після сидіння на його камінцях, плавки теж чорні

Ми з рюкзаком знову одне ціле. Його вага вже не так тисне на плечі, як минулого літа. Моє нутро переповнює радість від того, що ми знову в дорозі. Наше місце призначення - Черемош-фест.

Я знову заплуталася
 Чорний це Черемош чи Білий

Карпати – то любов! 

А Черемош – то моя любов з першого погляду! 

Ми познайомилися минулої весни, а цього року я збиралася їхати, не зважаючи на відсутність компаньйонів, невтішні прогнози погоди і гризіння сумнівів.

Перш ніж вирушати я вирішила все ж таки забрати свій диплом з англійської школи від американців. Випуск співпав із днем відправлення потяга на Коломию. Коли я з наплічником зайшла в приміщення до мене підбігла Джен і впевнено заявила, що їй байдуже куди я їду, вона їде зі мною. «Без питань! – сказала я. – В моєму наметі є ще 2 вільних місця». Коли ж почалася вступна промова від Майкла Готта, це було так:

«Ось там, на задніх рядах, сидить Оксана. І ви тільки подивіться, що вона принесла з собою! Покажи всім свій величезний рюкзак! Уявіть собі, вона прийшла забрати диплом і одразу після закінчення нашої церемонії поїде в Карпати! По-аплодуємо їй!»

І 300 людей аплодували мені просто за те, що так склалися обставини. Після того в мене з десяток абсолютно незнайомих осіб запитали куди саме я їду, з якою метою, а найпопулярнішим було питання чи не важкий в мене наплічник.

Звернення до тих, хто ніколи не носив похідний рюкзак: людоньки, не питайте в туристів про важкість рюкзака, бо ТАК, він важкий, бо НІ, ви все одно не допомагатимете його нести, бо зайва невиправдана увага дратує.