Гроші за цікавість

Ви ніколи не дізнаєтеся, скільки мандрівників зараз в дорозі, скільки доріг пройшли ноги тієї чи іншої людини, скільки нового побачили їхні очі. Я завжди захоплювалася тими, хто здатен втекти від міста у полон невідомості. Сьогодні один з таких людей приніс мені розчарування.

Історія така: команда з трьох мандрівників зібралася пройти морським шляхом Колумба за 40 днів. Але не просто пройти, а влаштувати собі сухе голодування. Шлях пройшли, 40 днів не їли, хтось пив, хтось не пив, фільм зняли, нам показали. До речі, в тому, щоб витримати голодування їм допомагав бог, молитви і всє дєла. На зустрічі був присутній один з чоловіків. По закінченню фільму він відповідав на запитання, а далі захотів ознайомити нас з іще одним своїм проектом - Братерство АТО - короткі відеоролики, які стосуються АТО. До речі, раджу. Звідки ж взялося розчарування? Окрім знятого фільму з цієї подорожі вийшла ще й книжка, яку я хотіла придбати. Розмірами вона була зовсім маленкою, хоча мені здавалося, що з такої мандрівки з таким випробуванням можна написати щось не менше за один з томів "Війни і мир".

Топ-топ...чух-чух...

Навколо мене відбувається багато неймовірного. Багато руху. Рух хаотичний, рух впорядкований, рух запланований і незапланований. Я люблю рухатися. Люблю відкривати нове. Цього літа я, на диво, була багато де. В цьому одному дописі хочу поділитися з вами враженнями від чотирьох маленьких, але щасливих подорожей, про які тут ще не було написано

1. З липневих спогадів

На ті вихідні я планувала податися до Чернігова, проте мама попросила побути десь недалеко. Незадовго до того я згадала, що маю знайомого з Бердичева, з яким ніколи не бачилася. Час для зустрічі настав. 

Ранковий потяг цілу годину їхав кудись на південь. І ось, десь в середині липня, я познайомилася з Женею і його другом Сашком. 7 хвилин тому вони відправили потягом свого друга, а тепер приїхала я. Вони цілий день показували мені той Бердичів, біля якого знаходиться Житомир.

Колись він був великим, багатим і повним люду, зокрема євреїв, зараз же він маленький і не надто відомий. Хіба що пивом. Ну і ще популярність йому приносять паломники, яких я, до речі, застала. Це більше, правда, змахувало на якийсь Зомбіленд, але якщо хочуть,нехай ходять.

В місті багато старих симпатичних будиночків, є гарні релігійні споруди і шлюз, біля якого ми півдня простирачали. Ну і ще там якась добра бабуся продала нам смачнющий горох. Тепер в планах доїхати до Бердичева велосипедом.

ВулБа. Що ж це таке?

Здається, Житомир і фестиваль - поняття непоєднувані. Проте цього літа фестиваль вуличних барабанщиків відбувався вже 6-ий рік підряд.

У мене є 8-річний брат. Усе літо він плакав, що я не беру його з собою на жоден фестиваль. "Дениші (локація фестивалю) - то не так далеко від Житомира, можна спробувати взяти і його з собою", - вирішила я. Отож нас їхало двоє.

Для тих, хто не розуміє, що ж таке ВулБа, пояснюю: є у світі люди, які люблять барабанити, які обожнюю ритм і живуть ритмом. Такі люди є і в Житомирі. Щонеділі вони збираються і джемять (тобто грають те, що приходить в голову, але виходить у них у всіх разом дуже кайфово). Вони - вуличні барабанщики, або ж ВулБа.

Мій #zaxidfest

Мій Захід 2014 це:

• коли ще з весни ти кажеш, що не поїдеш, але...
• ...коли фест в п'ятницю, а в четвер тебе підбивають і ти таки вирішуєш, що їдеш
• коли тебе з дому забирають на мотоциклі, а в мами істерика
• коли тебе за день до фесту лякають, кажучи, що там вже неймовірна кількість люду, а фест ще не почався
• коли намети стоять не серед поля, а в лісі і від того тааааак кайфово
• коли розумієш, що між твоїм навіть не наметовим містечком і платним наметовим немає кордонів і ти на халяву користуєшся його благами

Проблема неосвітлених дворів досі лишається невирішеною

Життя в спальних районах міста вчить людей дивитися страхові в очі.

Проблема освітлення вулиць завжди була для міста болючим питанням. За останні декілька років освітлення центральних вулиць привели до ладу. Навіть виробили графік роботи ліхтарів. В "Міськсвітло"  нам розказали, що, наприклад, влітку освітлення у вечірньому режимі вмикається о 21:39. Вечірній режим означає роботу ліхтарів 1 через 2. О 22:10 ліхтарі переходять на нічний режим – тобто працюють всі. О 3:50 світло вимикається, лишаються працювати ліхтарі лише в переході біля Панчішної фабрики і підсвітка собору. У дворах ліхтарі працюють за такою ж схемою. Проте тут вже інша проблема : подекуди ліхтарі не працюють, а в деяких дворах їх немає взагалі.

Ходять легенди, що з настанням ночі на вулицях Польової з’являються гопники і багато іншої «нечисті».

Бандерштат. Страус слідкує за тобою

Асцярожна! Многія літар!

А поки всі збираються на Захід, мій вибір впав на Бандерштат, бо після Черемош-фесту хотілося чогось не надто великого і затишного. Цей фест відомий своїм патріотичним спрямуванням і тим, що він проходить без алкоголою.

За що я люблю фестивалі так це за те, що ще в дорозі ти починаєш зустрічати купу знайомих, ну а потім ще й десь біля туалету, або в натовпі маєш можливість побачити тих, до кого ніяк не можеш доїхати, або ж кого навіть в рідному місті на вулиці ніколи не зустрічав. Так було і тут.

Наш візит на фестиваль розпочався із дуже вранішньої (близько 5 ранку) перевірки квитків і рюкзаків, а потім "поселення" в наметове містечко. Так, саме поселення, бо нас завели на якесь порожнє місце з купою бур'яну і сказали там ставати.

Як уживається Житомир і велосипеди?

Сьогодні здоровим бути модно. В умовах міста допомогти в цьому може велосипед. Та чи згодне місто допомагати своїм жителям бути здоровими?

З року в рік все більше і більше житомирян сідають на велосипеди. Так лише у житомирському вело-клубі понад 1,5 тисячі учасників. Скільки ж у місті всього власників велосипедів достеменно невідомо.

Валерій Грибан є учасником вело клубу. На велосипеді катається вже понад 20 років. Каже, що мати велосипед – це гарно і з економічної точки зору, і для здоров’я, та все ж є певні незручності:

«Доріжки для велосипедистів відсутні – це знають всі. На щастя, хоч водії автомобілів до нас більш-менш лояльно ставляться. Але з нашою шириною доріг навіть не знаю, чи є якийсь сенс робити вело доріжки. Фактично вело парковки в місті відсутні. Найкраща паркова – це найближче дерево, чи стовп. А маленькі парканчики біля магазинів також не усюди є».

З проблемою відсутності парковок і вело доріжок зіштовхується багато міст. В той же час, наприклад, Луцьк почав обживатися стоянками для велосипедів.

По дороге с облаками

Ми їздили без хмар, але з посмішкою.

2 місяці тому одна хороша людина нарешті навчила мене кататися на велосипеді. 

Мої ноги прикрасилися синцями, а мої літні сарафанчики сховалися кудись далеко-далеко в шафу.

Приклади людей, які катаються по світу надихали мене все більше і більше. 

Але починати треба з малого.

У чому вимірюється патріотизм?

Трішечки про наболіле

Я не стояла на Майдані. Я не розмовляю лише українською. Я не їм сала і не жену самогон. Вишиванка - це не мій повсякденний одяг. Перерахувавши усе це навіть не знаю, чи можна мене тепер вважати патріоткою.

В чому ж тоді вимірюється патріотизм? Які критерії використовуються для ідентифікації патріотів? Судячи із сьогодення те, що називається патріотизмом вимірюється кольорами і якомога більшою ненавистю до Путіна і росіян.

Далі декілька фото-прикладів:

Місто, де БТР катає туристів

Історія про те, як я була "кришнаїткою" :)

Сфотографую замок, щоб мені повірили, що я була в Кам'янці-Подільському

Мене давно мучать думки про подорожі. І так вже склалися обставини, що в останній момент минулого тижня я вирішила їхати в Кам'янець-Подільський в гості до свого брата по штаням.

В цьому славному місті я вже колись бувала, але то було років 5 тому, якщо не більше, до того ж це була шкільна екскурсія. Настав час подивитися на місто по-новому.

Фестивальний сезон 2014 відкрито!

Сьогодні третій день, як я повернулася з Черемош-фесту, а емоції все не вгасають. Нарешті розкажу про те, що це за фест і з чим його їдять.

Звідки знаю? Де проходив?

Дізналася про нього із соціальних мереж і звісно ж одразу почала шукати компанію, адже пропозиція була доволі привабливою: 3 дні в Карпатах, музика, річка, чисте повітря (про відсутність Інтернету і зв'язку мова не йшла, але це у підсумку теж виявилося величезним плюсом). Місцем дислокації було село Криворівня (це те, де Параджанов знімав "Тіні забутих предків") в Івано-Франківській області. Його мальовничі пейзажі радували наші очі впродовж нашого перебування там.

Продано!

Євро-сируна, Турчєллу і багато інших персонажів можна було придбати на аукціоні робіт Юри Журавля в Житомирі.

Перед відкриттям

Сьогодні, 19 квітня, в Житомирі закінчилася виставка-аукціон робіт соліста гурту OT VINTA Юри Журавля.  Тривала вона 3 тижні. Всі бажаючі могли роздивитися роботи не лише на фотографіях в соцмережах, а й побачити їх на власні очі в приміщенні Кавоманії.

Гроші, зібрані там планують витратити на будівництво пам'ятника борцям за волю і соборність України в місті Житомирі. Максим Вікарчук, один із організаторів аукціону розказує:

Ми не планували отримувати якогось великого прибутку.

Путаніца

Той, хто загинув в холодних водах океану разом з Титаніком, знову ходитиме засмучений. Оскар знову не належить йому. Цю почесну нагороду народ жовто-блакитної країни із радістю віддав би іншій, якби мав змогу. Жінка з косою. Вона повернулася. Каже, що болить спина, але при цьому на ній височенні підбори, каже, що голодувала, але дехто помічає певне збільшення габаритів тіла. Обіцяє бути гарантом свободи і демократії в тій країні, в якій люди ховаються від тих, хто захищає, у тих, від кого ніби як захищають.

Донорство на власному досвіді

Цей матеріал не створений з метою похвалитися. Він написаний з метою поширення інформації про донорство.

Коли мені було 16 і в нас було практичне заняття на школі журналістів, одна жіночка попросила зняти коротенький сюжет про благодійну ярмарку і про пошук донора для одного маленького хлопчика. Йому потрібна була така сама група крові, як і в мене. Передивившись те, що в нас вийшло і не довго думаючи, я зателефонувала цій жінці і запропонувала допомогу. Коли ж вона дізналася, що я ще неповнолітня, щиро здивувалася і порекомендувала поки що ще підрости. З тих пір я чекала свого повноліття, мабуть, лише задля того, щоб нарешті здати кров і таким чином мати  змогу допомогти в лікуванні якійсь людині.

Сьогодні настав той день, коли я нарешті зібралася з силами і дійшла до центру переливання крові. У Луцьку.