Путаніца

Той, хто загинув в холодних водах океану разом з Титаніком, знову ходитиме засмучений. Оскар знову не належить йому. Цю почесну нагороду народ жовто-блакитної країни із радістю віддав би іншій, якби мав змогу. Жінка з косою. Вона повернулася. Каже, що болить спина, але при цьому на ній височенні підбори, каже, що голодувала, але дехто помічає певне збільшення габаритів тіла. Обіцяє бути гарантом свободи і демократії в тій країні, в якій люди ховаються від тих, хто захищає, у тих, від кого ніби як захищають.

За усім цим бачимо велику Путаніцу, що нависла над людьми, які нарешті почали знаходити відповіді на свої питання. Путаніца плутає хороших і поганих, чесних і не дуже, схід і захід, плутає навіть жовто-блакитних із червоно-чорними, роблячи з них єдину масу невидимих для інших ворогів. У своїх тенетах вона заплутує міста і навіть цілі півострови, вона може знайти 123% там, де повинно було бути тільки 100%, вона стверджує, що її миротворці когось захищають, а насправді ж зникають люди і повертаються закатованими і скаліченими, або ж взагалі не повертаються.

В той же час, десь за бугром, де бігають ведмеді у вушанках і співають пісні під балалайку, той, хто ще живий, кого не люблять йолки і вінки, ламаючи зі злості ручку, через силу просить вибачення, звинувачує майдануту трійцю у руйнації країни і переконує всіх, що він все ще верховний жрець і правитель. В його ж покинутому помешкані знаходять золотий батон, цілий зоопарк, і ледь не половину експонатів з українських музеїв. Але ці руки нічого не крали.

«Життя театр, а ми в ньому актори,» - так сказав Шекспір. У 21 столітті найбільший материк планети перетворився на театральну сцену. І все було б нічого, якби не Путаніца.