Безцінно

Люди, бути маленьким це фігово!

Вчора я таки умудрилася виграти квиточок на концерт Нойза в Києві.

Але батьки мене нікуди не пустили.

Бути лохом - безцінно.

Кавоманія. Оновлення

Центр інтелектуального дозвілля - саме такою знають Кавоманію житомиряни. Але й вона не залишається завжди однаковою. Цього тижня вона пережила певні оновлення.

Оновлення перше.

Нарешті кіноклуб "СоК" почав крутити кіно на великому екрані, тобто цього четверга, 22 листопада, соківці дивилися фільм у великій залі, бо там нарешті налаштували проектор. Щоправда, я вважала, що перший фільм повинен бути гарним і таким, який би привернув увагу якомога більшої аудиторії, натомість фільм надій не виправдав і багато глядачів просто пішли. Для тих, хто не знає - кіноклуб "Сок" - місце, де показують соціально критичні фільми, перед цим вибравши якусь певну тематику. Існує він з літа 2011 року. Соківці збираються щочетверга о 18:00 в приміщенні Кавоманії. Після фільму, як завжди, відбуваються обговорення.

Етеншн! Етеншн!

Народ, нас не кинули і Дід Мороз таки існує! :)

Насправді у Діда Мороза є багато братів -близнюків у різних країнах і містах. І от, я знайшла їхні адреси (переклади з російської на українську не буду, бо є вірогідність того, що перекладу неправильно і лист не дійде)

Мабуть, я немодна.

Коли у мене запитують, чим я захоплююся в голові спливає купа усього. Але окрім цього спливає ще одне, мабуть, зовсім немодне і несучасне заняття - вишивання.

Захопилася я цією справою у років 5-6. З тих пір і вишиваю. Не можу сказати, що я професіонал і роблю це дуже швидко і неймовірно акуратно(щоб з іншого боку були лише одні вертикальні палички), проте вишиванки собі і своєму брату вишила. Шукаючи якісь цікаві схеми в Інтернеті, помітила, що людей (як дівчат, так, в принципі, і хлопців), які хочуть мати вишиванку ручної роботи дуже багато. А це надзвичайно приємно. І ще це означає, що вишивка житиме. Зараз схеми можна не тільки в неті знайти, а й в усіляких журналах і книжках. Це круто. 

Я і брат у вишиванках, які я вишила.

Релігіє, ти зводиш мене з розуму

Всі знають, що 988 року усім на той час відомий дядько Володимир Великий вирішив охрестити Київську Русь. Робив він це для того, аби остаточно зосередити владу у своїх руках. Коротше, щоб ніби як десь на небі був якийсь мужик, і щоб можна було сказати, що князь править з його волі.

Хрещення, як відомо, відбувалося насильно. Ніхто і не сперечається, що після цього почався швидкий розвиток писемності і взагалі науки. Але, блін, я чомусь не розумію, чому побудувати церкву це було круто, а от побудувати школу - це не круто? Чому були такі розумні дядьки, які ставали священниками і не було таких розумних дядьків, які б були звичайними вчителями? Чому замість того, щоб створювати якісь художні школи, де б усі, хто мав хист, могли вчитися малювати, писалися тільки ікони? Ікони, ікони, ікони - їх писали всі, хто хотів мати гроші і вмів хоч трохи тримати пензель у руці. АААААА!!! Навіщо? Чому релігія вже тоді була вигідним бізнесом? Невже люди не розуміли, що ними маніпулюють?

Фіолетові долоні

Не так давно луцький гурт Фіолет випустив свій новий альбом "Rock'n'love". Із презентацією вони об'їхали 15 міст. 

Але окрім цього на фанатів гурту чекав ще один сюрприз. Хлопці відзняли ще й нові відео-роботу до пісні "Долоні". Режисером став Андрій Приймаченко.  Ролі виконували Тетяна Луценко та Олександр Терещенко. Для чого я це пишу? А для того, щоб ви цей кліп подивилися. Він дуже гарний. Особисто мені, дуже сподобався. Приємного перегляду ;) 

В Житомирі фотографії сушили прям на дворі

Натягнуті мотузки, прищіпки і звичайнісінькі фотографії сьогодні, 17 листопада, можна було побачити на майданчику біля торгового центру "Квадрат".

Робота-переможець.

В рамках проведення місяця Анреліза в Житомирі була влаштована перша в Житомирі фотосушка. Фотографи і просто любителі пофотографувати могли брати участь у цьому дійстві. Для цього просто потрібно було роздрукувати свої роботи і о 12 години прийти на місце проведення фотовиставки зі своїми прищіпками. Учасники вивішували свої роботи на мотузки, які заздалегідь були натягнуті на майданчику. Таким чином, вони ніби як сушилися. Загалом, висіло на вулиці близько 400 фотографій. Потурбувалися організатори не лише про теплу атмосферу заходу, а й про те, як зігріти тих, хто брав участь і допомагав у фотовиставці - чай, ось, що допомагало зігрітися.

Ми з третього класу разом

Ось уже 8 рік підряд мене відправили на конкурс з української мови імені Петра Яцика.

Ви собі просто не уявляєте, наскільки це "абалдєнно" вставати о 7 ранку в суботу, а потім їхати з одного кінця міста в інший. Ті, хто щороку їздить на Яцика мене зрозуміють. А ще в цей день завжди (це вже, мабуть, традиція) надзвичайно холодно. В принципі, як і сьогодні.

Чергова сторінка моєї книги життя

Писати, писати і ще раз писати...а правильно писати треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися.

Вчитися вести блог я почала ще рік тому. Ось він. Але сьогодні, спілкуючись з подругою отримала пораду щодо переходу на blogger.com. Не знаю, чи буде якась велика різниця між ЖЖ і блогером, але поживемо - побачимо.
Ну от, новий блог створено і зовсім скоро він буде потрошку заповнюватися новою інформацією, ідеями, подробицями. Новий блог - ще одна сторінка моєї великої книги життя.
Велкам :)

Не дуже вже й капрізнічайте, ви ж знаєте,
що ті, хто вчаться, вчаться на своїх помилках