суботу, 27 вересня 2014 р.

Гроші за цікавість

Ви ніколи не дізнаєтеся, скільки мандрівників зараз в дорозі, скільки доріг пройшли ноги тієї чи іншої людини, скільки нового побачили їхні очі. Я завжди захоплювалася тими, хто здатен втекти від міста у полон невідомості. Сьогодні один з таких людей приніс мені розчарування.

Історія така: команда з трьох мандрівників зібралася пройти морським шляхом Колумба за 40 днів. Але не просто пройти, а влаштувати собі сухе голодування. Шлях пройшли, 40 днів не їли, хтось пив, хтось не пив, фільм зняли, нам показали. До речі, в тому, щоб витримати голодування їм допомагав бог, молитви і всє дєла. На зустрічі був присутній один з чоловіків. По закінченню фільму він відповідав на запитання, а далі захотів ознайомити нас з іще одним своїм проектом - Братерство АТО - короткі відеоролики, які стосуються АТО. До речі, раджу. Звідки ж взялося розчарування? Окрім знятого фільму з цієї подорожі вийшла ще й книжка, яку я хотіла придбати. Розмірами вона була зовсім маленкою, хоча мені здавалося, що з такої мандрівки з таким випробуванням можна написати щось не менше за один з томів "Війни і мир".

середу, 17 вересня 2014 р.

Топ-топ...чух-чух...

Навколо мене відбувається багато неймовірного. Багато руху. Рух хаотичний, рух впорядкований, рух запланований і незапланований. Я люблю рухатися. Люблю відкривати нове. Цього літа я, на диво, була багато де. В цьому одному дописі хочу поділитися з вами враженнями від чотирьох маленьких, але щасливих подорожей, про які тут ще не було написано

1. З липневих спогадів

На ті вихідні я планувала податися до Чернігова, проте мама попросила побути десь недалеко. Незадовго до того я згадала, що маю знайомого з Бердичева, з яким ніколи не бачилася. Час для зустрічі настав. 
Ранковий потяг цілу годину їхав кудись на південь. І ось, десь в середині липня, я познайомилася з Женею і його другом Сашком. 7 хвилин тому вони відправили потягом свого друга, а тепер приїхала я. Вони цілий день показували мені той Бердичів, біля якого знаходиться Житомир.
Колись він був великим, багатим і повним люду, зокрема євреїв, зараз же він маленький і не надто відомий. Хіба що пивом. Ну і ще популярність йому приносять паломники, яких я, до речі, застала. Це більше, правда, змахувало на якийсь Зомбіленд, але якщо хочуть,нехай ходять.
В місті багато старих симпатичних будиночків, є гарні релігійні споруди і шлюз, біля якого ми півдня простирачали. Ну і ще там якась добра бабуся продала нам смачнющий горох. Тепер в планах доїхати до Бердичева велосипедом.