Навколо мене відбувається багато неймовірного. Багато руху. Рух хаотичний, рух впорядкований, рух запланований і незапланований. Я люблю рухатися. Люблю відкривати нове. Цього літа я, на диво, була багато де. В цьому одному дописі хочу поділитися з вами враженнями від чотирьох маленьких, але щасливих подорожей, про які тут ще не було написано
1. З липневих спогадів
На ті вихідні я планувала податися до Чернігова, проте мама попросила побути десь недалеко. Незадовго до того я згадала, що маю знайомого з Бердичева, з яким ніколи не бачилася. Час для зустрічі настав.
Ранковий потяг цілу годину їхав кудись на південь. І ось, десь в середині липня, я познайомилася з Женею і його другом Сашком. 7 хвилин тому вони відправили потягом свого друга, а тепер приїхала я. Вони цілий день показували мені той Бердичів, біля якого знаходиться Житомир.
Колись він був великим, багатим і повним люду, зокрема євреїв, зараз же він маленький і не надто відомий. Хіба що пивом. Ну і ще популярність йому приносять паломники, яких я, до речі, застала. Це більше, правда, змахувало на якийсь Зомбіленд, але якщо хочуть,нехай ходять.
В місті багато старих симпатичних будиночків, є гарні релігійні споруди і шлюз, біля якого ми півдня простирачали. Ну і ще там якась добра бабуся продала нам смачнющий горох. Тепер в планах доїхати до Бердичева велосипедом.
2. З серпневого
Серпень був багатим на події.
До кінця літа лишалося 2 тижні.На вихідні припадав день Незалежності і в голові у мене з'явилася думка податися в Одеса подивитися море. Проте бажання купувати квитки, шукати супутника і вигадувати собі розваги у мене не було, тому від цієї ідеї я відмовилася. Через 2 дні мені надіслали повідомлення з пропозицією поїхати на море. Я була здивована і рада. В п'ятницю ввечері ми виїхали з Києва.
Їхали ми машиною. Їхали швидко і без пригод, якщо не рахувати збитого кролика.
Вже о пів на першу ночі ми були в Затоці. "Давайте подивимося на море і поїдемо далі," - висунули пропозицію. До моря треба було йти через галасливу набережну. Моєму здивуванню не було меж: люди самостійно створюють величезний шум, дискотеки, які перекрикують одна одну, і люди самі ж туди йдуть "відпочивати". Мабуть, я просто з іншого виміру і не розумію подібних розваг. Море подивилися, і навіть доторкнулися кінчиками пальців.
Першу ніч ми провели десь в очереті в наметах. Зранку ми рушили на Будацький лиман. А тут вже без пригод не обійшлося. Вписавшись у велику яму в нас зламалося колесо. Чомусь ми були впевнені, що запаски в нас немає, але небеса зжалилися і Ілько (власник машини, який з нами не їхав) на наше віддалене "Стул стоит и на трех ножках..." заспокоїв, що ми далі таки поїдемо.
В перший же десь всі благополучно згоріли, як справжні туристи, які рік не бачили моря. Того ж дня ми штурмували Білгород-Дністровську фортецю, адже ціна в 50 грн видалася нам завеликою, а табличку з написом про те, що завтра вхід безкоштовний ми не помітили. Було цікаво. Штурм вдався, хоча спочатку великий рів навколо фортеці загнав нас у глухий кут.
Ніч ми провели на пляжі в Затоці. Було тихо і кайфово. Але потім піднявся жахливий вітер, який вивів нас із зони комфорту.
Наступного дня було море, Одеса і велика гроза, яка нас лякала, але під яку ми так і не потрапили. Повернувшись в Затоку ми побачили, що на наше щастя, вона була десь далеко в морі і ми знову спали в наметах на пляжі.
Останнього дня захотілося побачити ще щось. Ми обрали курс на Миколаївку, проте дорога туди нас зовсім не обрадувала: яма на ямі. Трошки не доїхавши, ми звернули біля якоїсь бази і знайшли майже безлюдний чистий кайфовий пляж. Єдиним мінусом були величезні медузи, але куди ж море без них?
Поїздка на море для мене закінчилася фінальним днем у Києві і останнім концертом Ляпіса Трубецького в Україні. Дощ нікого не налякав в той вечір. А браслет з концерту ще майже місяць був у мене на руці.
3. На двох колесах
Одного вечора ми з Позивайлом довго розмовляли по Скайпу. Він переїхав у Львів і став на якусь сотню-другу кілометрів ближче. У нас народилася ідея: на перші вихідні вересня він і його Христя приїжджають у Луцьк, ми беремо на прокат ровери і їдемо в Клевань на 2 дні. Але розмови і діло - то щось дуже віддалене. Проте я від задуму відмовитися не захотіла. Підмовила двох дівчат-філологів і о 6:24 ранку ми виїхали з гуртожитку. 
Тунель кохання, ми нарешті доїхали до тебе. Окрім нас там було ще кілька людей, проте на двох колесах були лише ми. А ще в нас був свій поводир - якийсь місцевий пес, якого ми потім за те, що він склав нам компанію, нагодували ковбасою.
Багато хто питає, чи дійсно він, тунель, такий, яким його зображують на рекламних банерах? Відповідаю: довжина тунелю 4 кілометри, не виключено, що десь є місця, де "плотність" дерев просто таки ідеальна, але так не по всій його довжині. Хоча це диво природи таке дійсно варте уваги.
Дорогою назад побачили аварію з велосипедистом, тому, двоколісні, бережіть себе.
Аварію дивитися ми не планували, а от Клеванський замок планували, але, на жаль, не встигли. Нічого, ми ще повернемося :)
4. Так його люблю
О 6 ранку я мужньо топала в сторону вокзалу на потяг. Чому мужньо? Бо жахливо боюся ходити вночі сама. Проте мені пощастило і компанію мені склав песик, який мене охороняв, заглядаючи у всі кутки і до всіх сумок у перехожих. З таким охоронцем йти було вже не страшно.
Рейковий автобус, як завше, приїхав вчасно і вчасно доставив мене у Львів. Я їхала на Форум видавців. Волонтером. Вперше.
Позивайла я не бачила вже чорт зна скільки, а тут мала жити аж цілий тиждень. Він, до речі, пролетів непомітно.
На зустрічі волонтерів ніхто не перевіряв, хто є, кого немає, тому, по суті, я могла приїхати аж в четвер, але повертатися назад в Луцьк - такого пункту в моїх планах не було.
Львів чарівний. Я вперше побувала на Лисій горі. Вперше скуштувала соєве м'ясо. Вперше гуляла нічним Львовом під дощем. Вперше Була на Янівському кладовищі. Вперше відмовлялася платити в магазині через те, що надщербила якийсь дурний глиняний дзвоник. І взагалі, всього було багато і все було кайфовим.
Сам же форум був не менш цікавим дійством. Програма лише одного дня була на 4 великі аркуші газети. А днів було аж 4. Нас поставили волонтерами у дзеркальну залу палацу Потоцьких. Там було і відкриття форуму, і, мабуть, наймасовіша зустріч першого дня з Луценком, Найємом і Малковичем. Що ми там робили? Слідкували за порядком. Були такими собі хозяюшками.
Окрім презентації книжок було ще дискусії, концерти, просто автограф-сесії і читання поезій, ну і, мабуть, найцікавіше - ніч поезії. Ні, не розказуватиму, що там було. Ви приїдете і самі відчуєте цю атмосферу ;)
Ах да, за 4 дні форуму я хотіла отримати передоз від Іздрика, бо зустрічі з ним і його виступи були майже кожного дня. Місію виконано. Тепер я хіба що читатиму його Мертвий щоденник.
Тепер я знову в Луцьку. В мене є футболка ""Зберігайте спокій та форму видавців" з форуму, ракушки з моря і повна голова вражень з усіх інших поїздок.
До речі, про усі інші поїздки:
- моє літо почала на травневі свята - Черемош-фест
- Кам'янець-Подільський від брата-кришнаїта
- перша вело-подорож
- дивні відчуття від фестивалю у місті - Бандерштат
- спонтанний Захід
- фестиваль барабанщиків під Житомиром - ВулБа
Немає коментарів:
Дописати коментар