Донорство на власному досвіді

Цей матеріал не створений з метою похвалитися. Він написаний з метою поширення інформації про донорство.

Коли мені було 16 і в нас було практичне заняття на школі журналістів, одна жіночка попросила зняти коротенький сюжет про благодійну ярмарку і про пошук донора для одного маленького хлопчика. Йому потрібна була така сама група крові, як і в мене. Передивившись те, що в нас вийшло і не довго думаючи, я зателефонувала цій жінці і запропонувала допомогу. Коли ж вона дізналася, що я ще неповнолітня, щиро здивувалася і порекомендувала поки що ще підрости. З тих пір я чекала свого повноліття, мабуть, лише задля того, щоб нарешті здати кров і таким чином мати  змогу допомогти в лікуванні якійсь людині.

Сьогодні настав той день, коли я нарешті зібралася з силами і дійшла до центру переливання крові. У Луцьку.

Матеріалів з рекомендаціями в мережі вистачає. А от розповідей про те, як саме все відбувається, від тих, хто це вже проходив, якось не дуже.  Найголовніші рекомендації від мене: поснідати, важити більше 50 кг і бути впевненим у своєму здоров’ї.

Уся процедура починається із запису даних. Для цього обов’язково потрібно мати із собою паспорт. Наступним пунктом є кабінет, в якому беруть кров із пальця і визначають групу крові (я свою знала, але мене про це навіть не запитували). Далі – направлення до терапевта. Лікар виміряла артеріальний тиск, пульс. Чомусь у те, що я важу більше  50 кг вона не повірила, тому мене ще й зважили. Цікавим було те, що коли я сказала, що вже 2 тижні не їм м’яса, вона порекомендувала кров більше не здавати, через можливий низький рівень гемоглобіну. Після проходження усіх цих пунктів призначення мене направили до найголовнішого – до зали, де приймають донорів. Окрім мене там був ще один дядечко, який здавав кров ще до того, як я прийшла, і продовжив цей процес після того, як я пішла. На мене чекало крісло, чимось схоже на те, які стоять у стоматологів, але без лампи над головою. Дві молоді дівчинки заспокоювали і мило відповідали на всі мої питання. Сама процедура дійсно виявилася доволі безболісною, але не надто приємною: руку перев’язують джгутом,  ви стискаєте розтискаєте кулак, дівчина у білому халаті знаходить потрібне місце і вводить голку, вона закріплюється, а далі ви продовжуєте стискати і розтискати кулак. Пальці починають терпнути, але то дійсно не смертельно. Коли все закінчується, у мене декілька разів спитали про моє самопочуття, перев’язали руку і подякували. В банк крові я віддала її 240 мл. Ніяких запаморочень й інших побічних ефектів після цього всього в мене не було. На виході я отримала талон на безкоштовний обід в коледжі, який знаходиться неподалік. Також пропонували довідку на відгул з роботи чи навчання. Усе в сумі зайняло півгодини часу.

Ось і вся процедура.

На пари я йшлося легко і з відчуттям чогось хорошого всередині.

Ви можете не бути меценатом, можете не мати час на поїздки в дитбудинки, але завжди є спосіб зробити щось, що може допомогти іншим.