Розкажу я вам історію про парад вишиванок на честь 22 Дня незалежності України в Житомирі.
Перед багатьма організаторами подібних заходів постає проблема: як зібрати людей? В даному ж випадку такої проблеми не було. По всьому місту на сітілайтах були афіші з запрошенням на парад вишиванок і, на диво, на це запрошення відгукнулося не так вже й мало людей.
Минулого року він заключався у проїзді байкерів по місту. Цього року байкери теж мали бути. Також житомирян запрошували приїхати на велосипедах, роликах, скейтах для того, щоб урізноманітнити колону. Піша хода також передбачалася.
Перед маршем впродовж години проходила реєстрація учасників. Зареєстровано було понад сотню люду. Усі вони отримали талончики за які потім могли отримати халявне морозиво.
 |
| Зате Дебой їхав першим |
О другій годині за наказом ведучої почали будувати колону байкери. Цьогоріч їх було більше, але минулого маршу вони катали лише дівчат у вишиванках, сьогодні ж вони приїхали зі своїми подружками і друзями, тож покататися змогли далеко не всі бажаючі. Та це не така вже й велика біда. Слідом за байкерами їхали велосипедисти, роллери і скейтбордисти. А вже замикали цю колону ті, хто йшли на своїх двох.
Звісно ж байкери не могли їхати зі швидкістю равликів і поїхали робити коло по місту. Велосипедисти теж не змогли їхати надто повільно і у підсумку пішоходи лишилися самі. Я вирішила пошукати хоч когось із організаторів та пошуки успіхом не завершилися. Десь приблизно людей 50 просто тупо йдуть посеред проїжджої частини. Ніяких кричалок, співанок. Розумію, що ініціативу треба брати в свої руки. У дівчат, що йшли поруч питаю, чи вміють співати - починаємо разом співати гімн України (і це при тому, що зранку через хворе горло ледве розмовляла). Дехто підхоплює. Згадую кричалки, які кричали на мегамарші вишиванок у Києві, вчу людей, які зовсім їх не знають. Починаємо йти якось трохи веселіше. Навмисне уникаю кричалки "Слава нації! Смерть ворогам!", проте знаходиться хлопець, який таки починає її кричати (хоч це і було трохи згодом). Прошу цього не робити. Мене ігнорують. Пояснюю, що це не є етично по відношенню до людей з Росії, Польщі, Білорусі, які також мешкають в Житомирі. Отримую відповідь з поясненням того, що ці люди не є ворогами. На питання, хто ж такі тоді вороги відповіді не отримую, проте смерті люди їм побажали. На повороті на Михайлівську частина людей кудись втікає, на Михайлівській вони продовжують безслідно зникати. У підсумку, коли дійшли до кінця вулиці і таки знайшли одну із організаторів разом з велосипедистами, нас дійшло максимум людей 20. У цієї організаторки намагаюся довідатися, чому нас так кинули напризволяще. У підсумку отримала відповідь про те, що нам треба було бігти за велосипедами. Чекаємо колону з байкерів. Вони проїжджають. Рушаємо за ними. Пішоходам довелося зрізати коло (ми не йшли через площу з танком). Ну а після цього всі рванули за безкоштовним морозивом. Далі на мистецькій алеї був концерт від народних колективів.
Звісно ж байкери не могли їхати зі швидкістю равликів і поїхали робити коло по місту. Велосипедисти теж не змогли їхати надто повільно і у підсумку пішоходи лишилися самі. Я вирішила пошукати хоч когось із організаторів та пошуки успіхом не завершилися. Десь приблизно людей 50 просто тупо йдуть посеред проїжджої частини. Ніяких кричалок, співанок. Розумію, що ініціативу треба брати в свої руки. У дівчат, що йшли поруч питаю, чи вміють співати - починаємо разом співати гімн України (і це при тому, що зранку через хворе горло ледве розмовляла). Дехто підхоплює. Згадую кричалки, які кричали на мегамарші вишиванок у Києві, вчу людей, які зовсім їх не знають. Починаємо йти якось трохи веселіше. Навмисне уникаю кричалки "Слава нації! Смерть ворогам!", проте знаходиться хлопець, який таки починає її кричати (хоч це і було трохи згодом). Прошу цього не робити. Мене ігнорують. Пояснюю, що це не є етично по відношенню до людей з Росії, Польщі, Білорусі, які також мешкають в Житомирі. Отримую відповідь з поясненням того, що ці люди не є ворогами. На питання, хто ж такі тоді вороги відповіді не отримую, проте смерті люди їм побажали. На повороті на Михайлівську частина людей кудись втікає, на Михайлівській вони продовжують безслідно зникати. У підсумку, коли дійшли до кінця вулиці і таки знайшли одну із організаторів разом з велосипедистами, нас дійшло максимум людей 20. У цієї організаторки намагаюся довідатися, чому нас так кинули напризволяще. У підсумку отримала відповідь про те, що нам треба було бігти за велосипедами. Чекаємо колону з байкерів. Вони проїжджають. Рушаємо за ними. Пішоходам довелося зрізати коло (ми не йшли через площу з танком). Ну а після цього всі рванули за безкоштовним морозивом. Далі на мистецькій алеї був концерт від народних колективів.
Такої неорганізованості і байдужого ставлення до тих, хто таки прийшов, я давно не бачила. Не думаю, що у тих, хто був, наступного року з'явиться бажання прийти знову. Зі святом!
 |
| Ну а це, для порівняння, хоровод, який водили на 10 мегамарші вишиванок у Києві. Софіївська площа. |
Немає коментарів:
Дописати коментар