«Бажання вишивати – то наче якесь психічне загострення…»

В якості одного модуля в універі ми отримали завдання написати два матеріали із представниками ремісничої професії. Шукала, шукала, і чи то не додумалася, чи то не знайшла потрібного героя, але довелося якось викручувати. Своїм витвором ділюся з вами. Поговорила сама з собою, написала нарис.

Вишивання як мейнстрім і в той же час, як спосіб зберегти українську культуру і поширити її в маси – про це та інше розповім вам я

Коти на замовлення

Я занудна зануда. Серйозно. Сучасні дівчата не розважаються вишиванням. А для мене це дійсно приємне заняття – засісти із тканиною, нитками і голкою, з чашкою чаю, цікавим фільмом і відсутністю людей навколо на цілий вечір і нікуди-нікуди не бігти.

Сьогодні, на хвилі патріотизму, чи то псевдо патріотизму, речі з вишивкою стали якимись попсовими, чи їх навіть можна назвати мейнстрімовими. Для мене ж вони ніколи такими не були. Для мене кожен хрестик – то наче моя маленька клітиночка. Ми ж народження дітей мейнстрімом не вважаємо, то чому така ситуація склалася із вишивкою?

Про зародки занудства

А почалося все тоді, коли мені було 5 рочків. Пам’ятаю, мама вчила мене вишивати гладдю. Намалювала на білий тканині сніговика, здається, і я вишивала його контури. Потім ще була білочка, квіточки, а потім в першому класі я пішла на гурток вишивання (він і тоді, і зараз (а пройшло вже 12 років) називається «Господарочка»). Там мене вчили вишивати хрестиком. Ми сиділи там з однокласником і, поки всі діти гралися і бігали, колупалися над тими серветочками, поки нас мами не забирали зі школи. Аж не віриться, що зараз він (однокласник) такий великий дядько, а все таки вміє вишивати хрестиком. Спочатку ми просто робили рядочки стібочків, потім найпростіші серветочки, потім якісь маленькі малюнки, потім все більші схеми, і якимось найвищим ступенем розвитку для мене – то була вишиванка. Зараз я їх вишила вже 3. Не знаю, чи проводяться десь якісь конкурси з вишивання, але якби я такий проводила, то оцінювала б роботи за складністю, і мої роботи там би не перемогли. Моя тітка робить картини такі, наче вони фарбами намальовані. Я не уявляю, скільки то терпіння і уваги треба для такого. А дехто не уявляє, як терпіння вистачає і для моїх робіт. Але мені це заняття приносить задоволення – і, здається, саме це і є головним. До слова, вишиваю я якимись приступами – то можу тижнями просиджувати над полотном, то по півроку навіть не брати голку до рук. То наче якісь психічні загострення, а може, і дійсно то якось пов’язано із моєю психікою, чомусь раніше за тим не слідкувала. 

Хенд-мейд як спосіб заробітку?

Перша обкладинка

Нині дуже популярні усілякі штуки, зроблені руками, так званий хенд-мейд. Я довго не розуміла, чому ж ціна на такий товар доволі таки не маленька. Тепер зрозуміла сама і можу пояснити і вам. Для прикладу, я нещодавно навчилася вишивати обкладинки на паспорт. Ціна використаних матеріалів – гривень 30 (це якщо не найдорожчі нитки брати), їх можна використати десь обкладинки на 3, тому хай буде 10 за одненьку, ціну за схему до уваги не беру, найдорожче – час. Щоби зробити обкладинку я витрачаю увесь день, а це годин 8-10. Хай кожна година роботи оцінюється в 10 гривень (погодьтеся, зараз це взагалі копійки). От і виходить, що реальна ціна однієї вишитої обкладинки 90-110 гривень. Вартість вишиванок мені навіть рахувати страшно. Мабуть, тому я ще не вишивала сорочок чужим людям. Зате якісь невеликі картини, обкладинки на блокноти і паспорти – зараз дуже гарний подарунок друзям, коли грошей немає, а матеріали вдома завжди є. Проте я не уявляю, як таким чином можна заробляти на життя. Серйозно. Так можна попсувати і зір, і спину, і нерви, а от чи можна заробити грошей – то питання не до мене. Я або не бізнесвумен, або це дійсно поза межами реальності.

Про вишиванку майбутнього чоловіка і жіночі забаганки

До речі, маю мрію вишити гарну чоловічу вишиванку. Щоби той чоловік носив її і пишався нею. Але сама собі, після того як вишила сорочку братові, дала слово, що наступна чоловіча сорочка буде мною зроблена лише для мого чоловіка. Отак і чекають мої руки, коли знайдеться для них така робота. Ще стосовно одруження: нещодавно вирішила, що коли одружуватимусь, на наших з чоловіком одежах обов’язково будуть вишиті мною елементи. Якщо я дійсно буду впевнена у правильності шлюбу, зроблю їх швидко, а як ні – матиму час на подумати і передумати.

Ще якось обдумувала, яке б татуювання я собі хотіла зробити? Прийшла до висновку, що голка з ниткою в ньому обов’язково будуть присутні. Бо з 19 років мого життя, 14 я вишиваю.

А чи є якісь особливі забаганки? Хіба що гарні матеріали, а вони зараз коштують немало, і відсутність факторів, які заважають роботі. Вишивання – то ціле мистецтво. Тим паче, це важлива частина історії України. Я зараз почала цікавитися національним одягом і візерунками різних регіонів нашої країни. Вони настільки різноманітні, витончені і продумані. Це просто неймовірно! Це вам не кофтинки із написами відомих брендів, чи зображенням селебрітіз. Хочеться, щоби люди почали то розуміти, а не ставитися до майстринь, як до якихось домосідів, які нічого, окрім як тримати в руках нитки і голки, більше і робити не вміють. Я зараз навчила свого молодшого брата вишивати, він давно про то мріяв. Не виключаю можливість, що колись вчитиму й інших дітей, бо це і дрібну моторику розвиває, і увагу, і несе культурний і естетичний розвиток в маси, та й українців закордоном завдяки цьому  здалеку видно.

Мущіна, який заслужив вишиванку :)