Наумчук є на Ї

Я неодноразово чула, що сучасна молодь мало читає. Але для чого ж тоді проводиться все більше і більше літературних фестивалів?

Наше єдине спільне фото

Фестиваль, який має просту назву - Ї, проводиться вже вдруге. І вдруге у місті, яке брати Гадюкіни пропіарили, як файне місто. Це мистецький фестиваль, а я його називала літературно-музичним, та хіба ж суть від цього змінюється? Натрапила я на нього, як чомусь останнім часом частенько трапляється, десь в нетрях всесвітньої мережі. Душа просила відпочинку, очі - побачити Тернопіль, а дупа - не сидіти на парах. 

І от ми їдемо біля великого Тернопільського ставу, а паралельно до нас їде тролейбус щастя. Уявіть собі, тролейбус щастя! Він обклеєний усілякими наліпками, обвішаний стрічечками, а за кермом...середньостатистичний незадоволений життям водій. Ми нарешті приїхали. На три дні фестивалю ми - це Артур, Катя і я. 

Про Ї.

Отож сам фестиваль тривав три дні. Він платний - 170 грн за всі дні (хтось на місці платив по 200, або ж по 80 грн за 1 день). Мав декілька локацій, проте в основному івенти не перетиналися. А коли і перетиналися (а таке все ж таки трошки було), то це в основному було плачевно для тих, чия зустріч відбувалася одночасно із якоюсь грандіознішою. Так не відбулася лекція про білоруську літературу, наприклад, і зустріч із польською письменницею теж, бо в той час був літературний марафон.

Сама програма була дуже насиченою. Розпочиналися зустрічі з 12 години і тривали аж до 1 ночі. Були і презентації книжок, і літературні читання, і виступи гуртів, і виставка, і круглі столи, і незвичний для мене формат. Я ж то звикла, що фестиваль - то гоцалки до ранку десь в якомусь селі на Західній Україні. А тут все відбувалося під дахом (хвала небесам за це, бо погода була не для польотів) і в основному сидячи (окрім випадків, коли тупо не вистачало місць). Людей було, ну так щоб на око, 300, ну максимум 400. Тобто назвати його дуже масштабним не можна, а через те він і кльовий, бо я люблю таке щось невелике і затишне.

Я не підтримую бігання за зірками по автографи і фотографії,
 але цей мужщіна з такими вусами...я не втрималася)

Ото ж за три дні ми бачили й Іздрика, і Жадана, і Андруховича, і Семенчука, й Ірванця, і Бабкіну і ще багато-багато різних творчих особистостей. А ще я наслухалася білоруських мужщін (а хто знає мене, знає, що я чомусь стала цікавитися білоруською мовою). Але, на диво, (тут я намагаюся думати максимально без сексизму) чомусь те, що читали чоловіки припадало мені до душі більше, аніж те, що і як читали жінки. Не знаю, чому так. Надзвичайно порадували гурти - От вінта, Вівьєн Морт, Один в каное, Медовий полин, Діля. Було дійсно файно. 

Цей фест це одночасно і відпочинок і завантаження для мозку. З одного боку ти таки відпочиваєш з друзями, а з іншого - слухаєш розумні думки розумних людей стосовно нашої літератури і культури.

З мінусів можу назвати хіба що ось ті накладки, точніше одночасні зустрічі в різних місцях, і занадто насичену вечірню програму третього дня. То була вже неділя, а нетернопільським треба було ще назад повертатися, от і виходило, що все "найсмачніше", що лишили на останок, могло бути пропущеним. А, ну ще те, що подеколи було так, що не хотілося нічого пропускати, і тоді не вистачало часу на піти банально щось пожувати.

Надумалося

Основною темою творів, як була, так і лишається любов.

До речі, про любов, Андрій Любка зачитав одне своє оповідання (Ваня, не читай наступне речення) і я не зрозуміла за що його так люблять. Воно було написане мило, але якогось інтелектуального навантаження абсолютно не несе. 

Коли б ми ще потримали Ї в руках?

"Рєбята, я музику пишу!" - сказав Іздрик, граючись якоюсь програмою для написанні музики, щоби хоч якось презентувати те, що було заявлено в програмі. Але потім пропав Інтернет і цей цирк скінчився. Далі він просто читав вірші. Мені здалося, що навіть він сам отримував від перебування на сцені того вечора якесь задоволення. А потім я помітила, що коли він читає інтимну лірику, вдягає окуляри, або як мінімум закриває очі - таки його нелюбов до людей нікуди не зникає. А ще він в кінці все ж таки радів, що відведений йому час для виступу скінчився, і що в нас не було до нього питань. І чому ми все одно любимо тих мізантропів? Вони ж нас не люблять.

Не перестає радувати Дана, солістка Вівьєн Морт. Вона так щиро переживає за те, щоби люди не просто чули, але сприймали її музику. Тому десь після другої-третьої пісні вона просить фотографів більше не знімати, а людей ховати свої гаджети, бо "кажуть, що через планшет концерт сприймається гірше".

Продовжуючи цю тему. Якщо чесно, дуже дратувало, коли після виступу ледь не кожного учасника ведучий закликав людей робити селфі і просто фото і заливати їх з хештегом фестивалю. Вони мали обрати найкращий пост і нагородити його подарунком. Хочеться, щоби на фестивалях ведучі закликали ховати телефони і забувати про те, що таке Інтернет, щоби люди дійсно відпочивали, а не переживали за кількість лайків. До речі, переможцем став хлопець, який зловив голуба і робив селфі із ним та різними поетами. Фріки повинні бути на кожному фесті. 

Ще помітила таку тенденцію: чоловіків більше було на сцені, а жінок - в залі. Задумалася, невже сильна половина людства дійсно краще за нас в усьому, і навіть в літературі? 

Про місто великого ставу.

Популярна коза передала усім вітаннячка
і запросила до Тернополя

Коли мені казали, що той став на півміста, я чомусь не вірила. Глянула на карту, глянула на ту водойму, і дійсно, його площа - то не ледь не третина міста. Тернопіль же - найменший обласний центр України.

Місто затишне, невелике, є декілька парків (там усюди Wi-Fi), багато рибалок, зо два десятки цікавих місць і пам'яток в центрі. Влітку курсує кораблик. А він - офіційний різновид громадського транспорту.

З музеїв ми сходили лише у музей політв'язнів. Моторошно, але цікаво. Бачили копію зліпку обличчя Бандери. Моторошно....бррррр. Дивний і добрий дядечко провів нам безкоштовну екскурсію, розпитав про те, звідки ми і на кого навчаємося. І хай він нам пробачить те, що в нас таки не знайшлося благодійних внесків на розвиток музею. 

В славнозвісній "Козі" були - помірні ціни, смачно і гарно. Порадили ще сходити в "Ковчег", але так і не дійшли, але навіть ззовні вразив. Бачили ще ненаукову ресторацію "Кафедра", але часу на неї теж не вистачило. Ще нам радили сходити на пивзавод і саме в магазинчику біля нього купити тернопільського пива. Каюся, я його навіть спробувати за 3 дні не встигла. А це привід таки приїхати ще. 

Квартирне питання або гостинність тернополян

Був би це звичайний фестиваль, намет у руки - і не переживала б. Але ж це не літо і Тернопіль не чекав нас з наметами. Спочатку ми злякалися, що ночуватимемо на вокзалі. Проте коли я за 1 вечір знайшла нам аж 3 вписки, стало ясно, що тут з цим проблем немає. 

Ночували ми у Ігоря. Він вічний абітурієнт. Скоро в нього знову ЗНО. А ще він робить класні блокноти. А ще у нього вкрали ровер, але навіть тоді він був спокійним і розважливим.

Вкотре переконалася, що Україна - велике село. В нас з Ігорем є троє спільних друзів, і він навіть чув про мене раніше. Дивина.

Фото на пам'ять

Кінець

Можливо, в нас і могли виникнути якісь проблеми чи непорозуміння, але чи то в Тернополя аура така, чи то люди такі, але я була сповнена спокою і щастя. Я вдячна усім, кого я там зустріла, і навіть небу за те, що не сильно нас намочило. 

А в моєму запасі тепер з'явилися нові історії, які можна розповідати за чашкою чаю чи ще чогось смачного ;)

Подорожуйте!

Мир.

Більше фото тут.

Група фестивалю, де будуть гарні фото різних фотографів.