Глина не відпустить

В моду входить натуральність і природність. Дизайнери використовують льон, дівчата – домашні косметичні рецепти, бабусі продовжують вирощувати городину. Сьогодні я познайомлю вас з дівчиною, яка знає, як бути ближчим до природи за допомогою посуду

Дарья житомирянка. З глини ліпить не так давно, але зробити вже може багато усілякого, починаючи від медальйонів і закінчуючи величезними тарелями.

• Скажи, будь ласка, ти - гончар?  Чи те, чим ти займаєшся, має якусь іншу назву?

• Я кераміст, тому що, працюючи з глиною, не використовую гончарне коло, а ліплю все виключно руками. Можливо, ця назва якась народна, але я вже звикла називати свою професію саме так.

• А чому гончарне коло не використовуєш?

• По-перше, тому що не починала вчитись, а по-друге, тому що, спробувавши, я відчула, що це зовсім інше: ліпити форму руками і за допомогою кола - то небо і земля. Мені здається, використовувати коло - то якось більш технічно. Хоча, звичайно, щоб навчитися цьому, треба багато часу. Але я не хочу, мені подобається тримати шматок глини від початку і до завершення роботи над виробом тільки в руках.

• Ти з дитинства цим займаєшся, чи вже в зрілому віці почала ліпити?

• Я почала у вересні 2013 року. У дитинстві на ставочку в селі виколупувала глину і ліпила посуд – мені було років 7. Але потім коли вироби висихали, вони лопали, тому що було забагато піску в глині. Хоча вона була дуже приємна, зараз згадала ту її м’якість. Але дитинство швидко забулось, і вже коли я почала ліпити, нещодавно згадала той свій дитячий досвід.

• Тебе хтось вчив, чи все самостійно на власному досвіді осягала?

• Ніхто не вчив, дивилась відеороліки і щось звідти брала для себе. Все методом проб і помилок . Головне - не здаватись! Але від глини не відірватись!

• Добре, чому тоді саме глина? Через ту дитячу зацікавленість?

• Ні, дитинство я згадала вже коли почала. Глина стала для мене цікава, коли я три місяці жила в дикому Криму. Там познайомилась з керамістами і захопилась красою виробів. Запитала тоді в людей, чи вони самі посуд виготовляють, чи ліплять руками, без кола, і зрозуміла, що це варто спробувати. А коли спробувала, не змогла відірватись. Ліпила для себе, просто заради цікавості - хобі, можна сказати. А потім люди почали цікавитись, просити щось зробити, хотіли щось купити… А зараз це вже не дрібнички, а реальні речі, сервізи і не тільки.
• А саме глина, мабуть, тому що в неї можна вкласти все, що є всередині тебе, можна фантазувати,  і при цьому немає ніяких шлагбаумів, глина приймає будь-яку форму, на ній можна зобразити все, що завгодно, і це збережеться віками. Вона мене захоплює, вона природня, вона жива, я закохана!

• Зараз кераміка - це твоє основне заняття, чи ти ще чимось займаєшся?

• Кераміка - це основне заняття. Вона забирає багато часу. Листок замовлень став товстим блокнотом, все стало серйозно, і я відчуваю, як починаю зростати в цьому, тому часу приділяю все більше.

• Опиши саме таїнство ліпки, етапи роботи.

• Кожного разу це якось по-різному. Але завше  як медитація. Спершу відрізаю шматок глини, починаю збивати в руках в круглий м’ячик, якщо форма висока, збиваю в овал, якщо кругла - то просто коло. Ліплю, відчуваючи товщину стінки,  явні нерівності вирівнюю, просто роблю рівну форму,  дивлюсь на неї з різних кутів і сторін і доводжу до ідеалу. Далі ставлю її підсихати на сонечко. Потім, коли вона підсохла - не висохла, а саме підсохла - починається другий етап роботи – візерунки. Тут вже різноманіття без краю - технік багато! Використовую різні інструменти, зазвичай під настрій, але в основному працюю скальпелями. Після того як візерунки зроблені, посуд ставлю під сонце просихати, в середньому це займає десь тиждень. Важливо,  щоб посуд повністю просох. Після того, як посуд висохне, третій етап - це шліфовка. Геометричні візерунки і шліфовка - ті етапи, які сприяють вирівнюванню неідеально рівної форми. Після того як посуд відшліфований і добре просушений, починається обпалювання. В мене воно забирає два дні: перший день піч нагрівається і утримує температуру, наступну добу вона охолоджується разом із посудом всередині. Важливо, щоб температура до максимуму (а це 950 градусів) дійшла плавно, і так само плавно пішла вниз. Також важливо витримати достатньо часу на головних температурних відмітках, щоб посуд став міцним. Після того, як перше обпалювання закінчилося і посуд вже холодний чи тепленький, я купую домашнє молоко в бабусі якоїсь гарненької, роблю розслабляючі ванни кожній посудині, ставлю сушити на рушничок, після чого запікаю у духовці при 250-300 градусній температурі. Ця процедура змінює колір посуду на приємний коричневий чи чорний і створює бар’єр для води: молоко перегорає, закупорює пори глини і вона більше не пропускає рідину. Після того,  як помолочила, і посуд став не гарячий, а тепленький, я змащую його ганозісом - це суміш льняного масла та бджолиного воску. Вона також зберігає посуд від проникнення води та утворює захисну плівку. До речі, дослідження єгипетських статуй показало, що саме ганозісом вони були змащені. Це і посприяло тому, що вони гарно збереглися досі. Ну все, потім тільки потрібно зайві залишки воску щіткою зняти. От і весь процесс народження кераміки.

• Які відчуття та емоції під час процесу?

• Відчуття різні: загалом, це спокій і концентрація на процесі, на якомусь конкретному етапі. Кожен виріб - це як моя дитинка. Буває, стільки часу проводиш з ним в руках, що дійсно, мов народжене тобою.

• Бувають якісь професійні травми?

• Знаю, що професійні травми бувають у гончарів, якщо вони не правильно тримають руки, коли крутять. В мене ж від праці руками почали активно працювати такі мікром’язи в руках, про існування яких я навіть не здогадувалась. Спочатку інколи бували такі болі в руках, що здавалося, вони зараз відваляться. Але вже пройшло. Мабуть, то організм звикав до навантаження. Зараз зрозуміла, що просто не потрібно занадто багато брати на себе, бо якщо узориш цілий день, то дуже болять пальці, і від скальпелю часто натирається палець. Але я знайшла вихід: почала міняти інструмент частіше.

• Бачила фото, де чашка під час роботи над нею зламалася. Яка подальша доля такого посуду?

• Подальша доля такого посуду у відрі з відходами. Я пробувала склеїти такі речі декілька разів, але то вже не те. Зараз однією такою склееною чашкою користуюсь у майстерні, але на продаж вже не виставила б, вона в голові у мене вже бракована.

• Твої замовники – що це за люди? Є в них, можливо, якась спільна риса чи щось особливе?

• Люди всі різні, але щось спільне, однозначно, є, наприклад, любов до таких штук, які я роблю. Основна спільна риса – то, мабуть, простота, простота в серці, в душі. Загалом це хороші, добрі і прості люди.

• Опиши свою майстерню, що це за місце?

• Це великий гараж. Там меблі, піч, глина... Гараж не мій, тому я не можу назвати це своєю майстернею на всі сто відсотків, це швидше тимчасовий варіант, бо майстерня в моїй голові зовсім не така. Але ця - перша моя майстерня, там тихо, дуже тихо, тому я повністю розчиняюсь у процесі.

• А якою є майстерня в твоїй голові? Якою ти її уявляєш?

• По-перше, вона з глини, по-друге, там два поверхи: на першому я працюю, на другому в мене кімната для гостей, там столик, глиняний посуд, з якого можна пити чай чи каву, і вироби різні, і аромолампа теж з глини, в ній випаровуються ефірні масла. Можливо, якісь світильники.

• Я так підозрюю, що увесь твій посуд вдома теж глиняний і зроблений твоїми руками?

• В основному, так. Мене вже не цікавить посуд, вкритий глазурями, - від нього зовсім інші відчуття. Увесь посуд поміняти не вистачає часу, але основний, як то заварник, чашки, миски, плоскі тарілки, блюдця і піали для горішків чи солодкого є, але то все різноплановий посуд, не в одному стилі. Ще є підставка під благовонія, підсвічник, стакан для олівців… Якщо придивитись то так, я дуже обставлена глиною.

• Чи вплинула на тебе ліпка з глини як на особистість? Чи відбулися якісь зміни в тобі самій?

• Я стала незалежною: працюю сама на себе і залежу лише від здатності робити свою роботу добре. Можливо, стала відповідальнішою через це. А сам процес заспокоює, бо я дуже емоційна, а коли ліпиш, то ти наче зовсім не в цьому світі. Мені здається, що я знайшла себе - і це головне. Я завжди знала, що хочу щось творити, але ніколи і подумати не могла, що це буде глина.

• Якби в тебе була можливість (хоча вона завжди є) змінити рід занять і почати якусь абсолютно нову справу заново, почала б?

• Ні. Я з глиною тільки починаю.

• А не думала в майбутньому створити свою власну школу? Була б єдиною такою в Житомирі.

• Думала,  але ще не зараз. Багато людей цікавить глина і це добре, тому що це дійсно цікаво і потрібно розвивати, бути ближчими і до природи, і до себе. Глина і те, що ти ліпиш, то як ти сама. Ліпка - як розмова себе з собою, тільки руками.

• Ну а от ти сама, окрім ліпки, якими способами наближаєшся до природи?

• Люблю природу, гуляти на природі, прибирати природу від людського бруду, тварин люблю, все живе, походи, спів пташок. Місто взагалі дуже виснажує, поповнитись можливо тільки з тим, що дано нам від самого початку, тому потрібно просто знайти місце де є ти і природа.

Фото зі сторінки Дарьї.
З.і.: Подивитися більше і замовити можна тут.