Про Чорнобиль прекрасний

"Кому треба наші Карпати в Європі? Та нікому - у них є Альпи! Кому треба наше Чорне море? Та теж нікому - у них є Середземне! А от Чорнобиль...Він же у світі один!"

Цього літа в моїх планах було що завгодно, але не 30-ти кілометрова Чорнобильська зона. А саме туди, в село Прибірськ на фестиваль Чорнобиль Ренесанс, я поїхала в останній тиждень літа. 

Як то - бути директором замку?

Чортків не входив у мої плани в невеликій подорожі Тернопільщиною. Проте не одна людина сказала, що туди з'їздити таки варто. Півтори години їду електричкою з Теребовлі. Виходжу на вулицю вкриту бруківкою. Гугл показує, що тут є замок.

Йти до замку зовсім недовго. Дорогою купую пиріжки з вишнями - час обіду.
Підходжу до деревяних воріт. Стіни замку доволі високі і виглядють досить-таки пристойно. Ворота зачинені, проте всередині є якийсь чоловік:
-Пускайте до вас в гості! - привертаю його увагу я.
-Скільки вас там? - питає він, потягуючись.
-Та я одна!
-Одна? Ооооо, заходь! - відкритає дядько Володимир мені двері.
-А ви тут хто? Екскурсовод чи просто охоронець?
-Та, я директор замку. Кидай свою броню і йди розглядай все.

Щоб закохатися у Чернівці, достатньо прожити там 11 годин

Твоє тіло колихається як сметанка "Радуга", яку ти так любив в дитинстві їсти у кафешці "Радуга" в парку. Тільки десерт цей трошки "підгуляв", бо ж ти нині в загальному вагоні поїзда Ковель-Чернівці і по твоїй спині стікає чергова краплинка поту. "Чу-чу-чух, чу-чу-чух..." - розмірено нашіптує потяг.

Турецька площа

В серпні минулого року я була в таборі в Польщі. У нас були усіляки різні тренінги, і на одному з них ми писали лист самі собі в майбутнє. В недалеке майбутнє - через рік. Лист до мене вже повернувся. Хоч і на два місяці раніше, та я його вже відкрила. Одним із пунктів була поїздка в Чернівці. 

Перерва між екзаменами - це замало, щоб їхати кудись далеко, але забагато, щоб встигнути померти від суму. Отож, їду!

Для чого гетеро Марш рівності?

Я ні разу в житті не цілувалася з дівчиною. Але це не завадило мені бути на Марші рівності. Тому що Марш - це не про те, хто з ким спить, це про рівність всіх громадян України в їхніх правах.

-Що це тут все перекрито? - з щирою цікавістю запитує жіночка о 7:30 ранку, підходячи до паркану біля червоного корпусу університету Шевченка.

-Та, там підорів охороняти збираються, - єхидно відповідає інша тітонька, що поспішила нас обігнати.

Ми - це я і Юля. І ми приїхали в Київ з Луцька.

Я, Ліля і Юля

Будувати стіну з правоохоронців навколо території початку Маршу почали ще з самого ранку. Вони мило нам посміхалися і запрошували танцювати.

Чісінау?

Минулого літа у Вінниці один іноземець попросив мене спитати у довідковому вікні, коли буде автобус на Чісінау. Жіночка у віконечку звісно ж віповіла, що такий автобус тут не їздить. Як він добрався і чи добрався взагалі я так і не знаю. І мені було дуже прикро, що я ніяк не змогла йому допомогти.

Декілька тижнів тому мій хороший друг Ілля кинув мені посилання на один проект в Молдові і сказав заповнювати анкету. Витративши на то купу свого і його часу, ми її таки заповнили і відправили. За тиждень прийшла відповідь: "We would like you to join our team in Chisinau!"

Знову Чісінау. Почала гуглити і з'ясувалося, що то Кишинів! І як же мені було соромно перед тим дядечком на вінницькому вокзалі. 

Тепер я на 10 днів у Кишиневі. Сьогодні холодно і дощ. 

Тут ми робитимемо онлайновий журнал. Цей міжнародний (Білорусь, Україна, Молдова) проект за німецькі кошти реалізовується уже третій рік. Попередні роки журнали робили друкованим. Цього року вирішили провести тренінг з візуалізації в мережі. Не знаю, наскільки такі штуки зможуть прижитися в наших ЗМІ, але досвід цікавий.

Люди тут зібралися найрізноманітніші.

"Получив диплом програмиста, я год работал кондитером", - розказував Леонід, який нині займається відео-монтажем. Він з Кишинева.

Як знайти дім для велосипеда?

В Мілані тим, хто їздить на роботу на велосипеді, збираються доплачувати.
В Житомирі поки що є лише велодоріжки-привиди.
Луцьк же велопарковками обживається добре і велодоріжками вкривається-по-трошку. 2 120 метрів доріг для залізних коней по місту вже є.
Увесь світ пропонує пересідати на велосипеди і робити навколишнє середовище чистішим. Ми не проти. Ми тільки за. Тільки от є частина людей, які живуть в гуртожитках і мають одну проблему - свого ровера немає де припаркувати.

Якось нам довелося на ніч залишити взятих на прокат двоколісних друзів біля вахтера - так то була подія. Тоді ми вислухали про те, хто ж це придумав на велосипедах кататися?! а шо, як вночі буде надзвичайна ситуація і треба буде евакуювати людей?! ну і: лишайте, але я за ними дивитися не буду!

Нахіба їй той їжак?

Так само, як неочікувано з'являються у чиємусь житті люди, тварини, речі, будь-що, у моєму житті з'явився Філ.

Я ніколи не була прихильницею їжаків, до 19 років не вміла спати з іграшками, останні кілька років мріяла про черепаху...а тут їжак!

Філ і рівненський красунчик Патрік

Коли він приїхав до мене з Німеччини через Одесу в Миколаїв, я не хотіла його брати. Того дня ми посварилися з тіткою, яка його і привезла, і на знак протесту було вирішено залиши всі подарунки на своїх місцях. Проте, охолонувши, я подивилася у ті блискучі очі і зрозуміла, що він приїхав таки до мене. Тепер ми будемо їздити разом.

У мене вже є рюкзак Мирон. Навіщо ж мені ще хтось?

Варіантів може бути багато.

Почнемо ж самокопання.