Щоб закохатися у Чернівці, достатньо прожити там 11 годин

Твоє тіло колихається як сметанка "Радуга", яку ти так любив в дитинстві їсти у кафешці "Радуга" в парку. Тільки десерт цей трошки "підгуляв", бо ж ти нині в загальному вагоні поїзда Ковель-Чернівці і по твоїй спині стікає чергова краплинка поту. "Чу-чу-чух, чу-чу-чух..." - розмірено нашіптує потяг.

Турецька площа

В серпні минулого року я була в таборі в Польщі. У нас були усіляки різні тренінги, і на одному з них ми писали лист самі собі в майбутнє. В недалеке майбутнє - через рік. Лист до мене вже повернувся. Хоч і на два місяці раніше, та я його вже відкрила. Одним із пунктів була поїздка в Чернівці. 

Перерва між екзаменами - це замало, щоб їхати кудись далеко, але забагато, щоб встигнути померти від суму. Отож, їду!

Їжачки-вказівнички

В своїх поїздках я люблю дізнаватися історію міст і місць. Чернівців надзвичайно в цьому плані зручні, тому що ти заходиш на сайт, завантажуєш карту із усіма відміченими локаціями і все - тобі не потрібен ніякий екскурсовод. Там же просто і стисло описана основна історія, якої цілком вистачить для першої оглядової екскурсії містом. Не можна не сказати і про їжаків, які "водять" туристів містом: на вуличках розміщені спеціальні вказівники із номером точки на карті, а біля точки є ще одна плитка з QR-кодом, просканувавши який можна прочитати історію того чи того будинку.

Дуже мені було кумедно від того, що і місцеві жителі, і путівник радив від вокзалу не йти пішки, а сісти на тролейбус, бо маршрут проходить через гірку, яка начебто дуже і дуже складна. Але не такий страшний чорт, як його малюють! Розімніть ноги після ночі у потязі і такі підійміться на гірку самі.

Розминала ноги

Костел

Найбільше у Чернівцях мені запам'ятався костел "Серце Ісуса Христа" (правда смішно? Не вірити в бога і вподобати костел). За радянських часів там зробили архів. Вже два роки приміщення відновлюють. Мені пощастило - там було відкрито і добрий дядечко показав мені приміщення, розповів, що все робиться на волонтерських засадах і сказав приїздити через рік. Приміщення в нинішньому стані мені нагадало сквот, власником якого є Ісус: розбиті стіни, потрощені шибки і плакат господаря, який запрошує всіх до себе.

А ще з тим дядечком-наглядачем був смішний діалог:

-А ви з Києва? - поцікавився він.

-Ні, з Луцька, - відповіла я.

-А фотоапарат такий великий, наче з Києва.

Особлива атмосфера тут у під'їздах і двориках будинків у старому місті. Зведені у 19-ому столітті, вони наче і досі бережуть якісь сімейні таємнички.

Одна зі стін синагоги

Не менш атмосферним виявився старий єврейський цвинтар. Вперше в житті була у напівзруйнованій синагозі, яку, тим не менш, тримають у чистоті. До походу на чернівецький цвинтар була впевнена, що надмогильні плити усіх євреїв переважно однакові. Але ж ні. В Житомирі на кладовищі можна побачити багато кам'яних дерев із відпиляними гілками, замість плит. Тут же не було жодного такого дерева. А біля входу на цвинтар маленький будиночок, де люди ставлять свічки і пишуть записки із проханнями. "Пришла виза, - писалося на одній із них, - помоги, чтобы все было хорошо".

Не можна не обмовитися про університет. Він чарівний! Бомбезний! Вражаючий! Якби я була його студенткою, я б із задоволенням ходила на пари хоча б тому, що там гарно. Шкода тільки, що одиноких мандрівників в середину не пускають. А безцеремонно доєднатися до екскурсійної групи мені не дозволила совість.

Привернули мою увагу і електричні дроти, які павутиною вкрили всеньке місто. Де б ти не підняв голову - усюди вони. Здивувала російська мова, яка завелася в цих краях через мультикультурність краю і через військових, яких сюди колись переселили. Ну і недоглянутість будівель теж трошки прикро засмучує. Така ж бо краса!

Загалом, Чернівці мені видалися куди більш привабливими, аніж Львів. Зараз поясню чому:

1. архітектура досить схожа й історія міста не менш цікава, аніж у Львова, хоча й не така насичена;

2. турист сам тут не почувається загубленим;

3. туристів багато, але вони не зосереджені всі на одній площі, як це відбувається у Львові;

4. і тут на вас чекатиме бруківка, вузькі вулички і кава;

5. університет! Такого у Львові немає!