В Мілані тим, хто їздить на роботу на велосипеді, збираються доплачувати.
В Житомирі поки що є лише велодоріжки-привиди.
Луцьк же велопарковками обживається добре і велодоріжками вкривається-по-трошку. 2 120 метрів доріг для залізних коней по місту вже є.
Увесь світ пропонує пересідати на велосипеди і робити навколишнє середовище чистішим. Ми не проти. Ми тільки за. Тільки от є частина людей, які живуть в гуртожитках і мають одну проблему - свого ровера немає де припаркувати.
Якось нам довелося на ніч залишити взятих на прокат двоколісних друзів біля вахтера - так то була подія. Тоді ми вислухали про те, хто ж це придумав на велосипедах кататися?! а шо, як вночі буде надзвичайна ситуація і треба буде евакуювати людей?! ну і: лишайте, але я за ними дивитися не буду!
Минулої осені в гуртожитку з'явилося два ентузіасти, які затягували ровери на 5-6 поверх і лишали їх в холі, причіплюючи до батареї. Траплялося так, що зранку власники бачили пробиті колеса. Ходить легенда, що вночі ходила зла комендантка і пакостила. Доказів немає. Та й комендантка живе не в гуртожитку. Тому то все лише легенди.
Спілкуючись із студентами з різних вузів, я дізналася, що в певних гуртожитках роблять велопарковки у підвалі. "Чому б і нам не зробити так? - з ентузіазмом подумала я. - Місце для укриття, як мінімум, 300 людей у випадку надзвичайної ситуації у нас є. Значить і куточок для двох десятків роверів має знайтися".
Зі своєю ініціативою я звернулася одразу до профкому і до коменданта гуртожитку. Як і варто було очікувати, отримала відмову і обіцянку подумати, що ж з тим можна зробити.
А тим часом на поверхах завелося ще декілька ентузіастів, але що ми робитимемо, і в скільки грошей нам обійдуться наші ідеї поки що невідомою Нам сказали, що можуть виділити хіба що невеличку територію на вулиці, відділену сітчастою огорожею ("Оце джек-пот для крадіїв буде!" - одразу подумала я).
А сьогодні прийшов лист від ректора. Адже понад три тижні тому я писала і йому з проханням допомогти в реалізації задуму. В листі, як і у відповіді від коменданта, була відмова. Проте здивувало те, з якою прискіпливістю і дотошністю людина, яка мені відповідала, познаходила усі пункти всіх можливих правил, в яких вказано, що реалізувати облаштування велопарковки в гуртожитку неможливе. А на останок ще й наголосила на тому, що мешканець гуртожитку зобов'язаний "не залишати предмети домашнього вжитку на балконах, пожежних проходах, коридорах, сходових клітках і запасних виходах". А це означає, що лишати велосипед в межах гуртожитка можна НІДЕ,
І як після того вірити у якісь зміни, якщо проблеми покращення життя застрягли на рівні велосипеда?
В Житомирі поки що є лише велодоріжки-привиди.
Луцьк же велопарковками обживається добре і велодоріжками вкривається-по-трошку. 2 120 метрів доріг для залізних коней по місту вже є.
Увесь світ пропонує пересідати на велосипеди і робити навколишнє середовище чистішим. Ми не проти. Ми тільки за. Тільки от є частина людей, які живуть в гуртожитках і мають одну проблему - свого ровера немає де припаркувати.
Минулої осені в гуртожитку з'явилося два ентузіасти, які затягували ровери на 5-6 поверх і лишали їх в холі, причіплюючи до батареї. Траплялося так, що зранку власники бачили пробиті колеса. Ходить легенда, що вночі ходила зла комендантка і пакостила. Доказів немає. Та й комендантка живе не в гуртожитку. Тому то все лише легенди.
Спілкуючись із студентами з різних вузів, я дізналася, що в певних гуртожитках роблять велопарковки у підвалі. "Чому б і нам не зробити так? - з ентузіазмом подумала я. - Місце для укриття, як мінімум, 300 людей у випадку надзвичайної ситуації у нас є. Значить і куточок для двох десятків роверів має знайтися".
Зі своєю ініціативою я звернулася одразу до профкому і до коменданта гуртожитку. Як і варто було очікувати, отримала відмову і обіцянку подумати, що ж з тим можна зробити.
А тим часом на поверхах завелося ще декілька ентузіастів, але що ми робитимемо, і в скільки грошей нам обійдуться наші ідеї поки що невідомою Нам сказали, що можуть виділити хіба що невеличку територію на вулиці, відділену сітчастою огорожею ("Оце джек-пот для крадіїв буде!" - одразу подумала я).
А сьогодні прийшов лист від ректора. Адже понад три тижні тому я писала і йому з проханням допомогти в реалізації задуму. В листі, як і у відповіді від коменданта, була відмова. Проте здивувало те, з якою прискіпливістю і дотошністю людина, яка мені відповідала, познаходила усі пункти всіх можливих правил, в яких вказано, що реалізувати облаштування велопарковки в гуртожитку неможливе. А на останок ще й наголосила на тому, що мешканець гуртожитку зобов'язаний "не залишати предмети домашнього вжитку на балконах, пожежних проходах, коридорах, сходових клітках і запасних виходах". А це означає, що лишати велосипед в межах гуртожитка можна НІДЕ,
І як після того вірити у якісь зміни, якщо проблеми покращення життя застрягли на рівні велосипеда?
Немає коментарів:
Дописати коментар