Як воно - бути волонтером Форуму видавців?

Минулого року я вперше в житті була волонтером на культурному заході. Моїм вперше став 21-ий Форум видавців у Львові. Цього року вирішила продовжити цю гарну осінню вже традицію

Спочатку була дорога

Чим не Ейфелева вежа?

Квиток на потяг давно в кишені, а цей залізний дракон запізнюється. Внутрішній голос підказує розцінювати це як поганий знак. За декілька годин, посинівши від холоду у 3-ому загальному вагоні 667-го потягу Ковель-Чернівці, я навіть почала тому голосу довіряти. Але в долі на це були інші плани, і дядько-провідник це довів:

-Можна мені чаю? - зрештою не витримала і пішла питати я.

-А чаю немає.

-А що тоді є?

-Кава є.

-Ну добре, давайте хоч каву. Скільки вона коштує?

-9 гривень

-Кумедно. Кава коштує дорожче, аніж уся моя дорога. Квиток-то я за 8 купила.

Провідник з хвилину заливається сміхом, поки я йду по гаманець. Даю 10 гривень. Решти провідник дає 5. Щастя в дрібницях.

Потім ще години 2 я з тої склянки пила гарячу воду. Аж раптом львівська Ейфелева вежа почала радувати око - дорога для мене на сьогодні завершувалася.

 

Трошки про головне

Неповна волонтерська родина

Волонтерів Форуму відбирали серед тих, хто заповнив відповідну форму, в якій претенденти описували свій досвід, навички і причини стати волонтером. Усього анкет було понад 700, а волонтерів зрештою було 300. Почали вони працювати ще в середу: розклеювали номерки на намети, допомагали розносити книги, відповідали на організаційні питання реєстрували учасників і пресу.
Поки я перевіряла журналістську акредитацію, роздавала репортерам браслети (вони цього року були замість бейджів і вдягалися раз і на всі дні, тобто зняти їх не можна було), а дівчинка за сусіднім столом реєструвала видавництва, в наших головах склався список найдурніших питань, які нам постійно ставили:

1.  Як це він не знімається? Мені що так усі дні ходити?
2.  А можна мені декілька браслетів? Я їх змінювати буду.
3.  А як митися?
4.  А як спати?
5. Та я з ним на гея схожий!
6. А сексом займатися не заважатиме?

Останнім питанням зацікавився доволі габаритний пристаркуватий чоловік.

І, здається, всі з різних міст

Загалом, робота волонтерів не складна, принаймні для дівчат, але вимагає часу і добросовісності. Координатори розказували, що були такі випадки, коли волонтери дзвонили і казали, що не вийдуть на зміну буквально за пігводини до події, чи брали браслет, футболку, а потім казали, що більше з невідомих причин не можуть працювати. Для таких створений чорний список.
Загалом, добровольці ділилися на декілька категорій:

• волонтери супроводу - супроводжували гостей Форуму, зокрема іноземних: проводили їх до і з готелю, слідкували, щоб виконувалися їхні прохання, і щоб гість приходив на зустрічі вчасно, ну і за потреби перекладали, тому знання мови тут обов'язкове;
• волонтери на локаціях - цим займалася я. Наша задача - слідкувати за розкладом і часом початку і кінця подій, підготувати для гостей місце для виступу: подивитися, щоб стільців вистачало, водичка була, техніка працювала; ну і підносити людям мікрофон, якщо в залі виникали якісь питання;
• волонтери на поверхах - якщо чесно, не надто розумію, що там робити. Найчастіше, в них питали розташування стендів і залів, а ще час проведення тих чи інших заходів - а цього знати, як би не хотілося, цілком і повністю не реально, бо розклад був просто величееееезного розміру!
• волонтери-супермени - хлопці, які в основному допомагали фізично;
• волонтери 3-го віку - це люди, які працювали з дідусями і бабусями, бо для них була передбачена своя додаткова програма;
• волонтери на реєстрації - реєстрували людей, роздавали браслети і програми;
• дирекція - відповідала на питання;
• прес-центр - оголошували про зміни в розкладі, заплановані зустрічі, а також про загублені і знайдені речі;
• ну і координатори, які усіма нами керували.

Робочий день розпочинався о 9 (принаймні так було за планом), а завершувався для кожного тоді, коли йому було зручно. Цього року всіх навіть смачно годували, бо минулого перепадало не кожному.

Історії про історії

Моєю локацією був конференц-зал у Палаці мистецтв - одне із найвідповідальніших місць, бо саме у нас відбувалася і презентація книги Надії Савченко, і Фаріон була, і Фреймут, і "Аеропорт" Лойка, і "Квідич крізь віки" і ще багато цікавостей.

Розповім декілька історій.
П'ятниця розпочалася з того, що до нас прийшла дивна жіночка, яка питала, коли відбудеться презентація книжки Савченко. Ми перерили всі програмки: паперові й електронні, замучили питаннями координаторів, але з'ясувалося, що книги немає - її не встигли надрукувати. Презентації не буде. Все.

Палітурка книги "Сильне ім'я Надія"

Зі спокійною душею ми сиділи і нікого не чіпали. Аж раптом, нам приносять новий розклад. І, о диво! Книжка "Сильне ім'я Надія" таки надрукована і буде презентуватися у нас за півгодини. 

Все пройшло без форс-мажорів, нічого страшного не відбулося. Але цікавим було те, що, як відомо, Савченко просила видати книгу за якомога меншу ціну, аби люди мали можливість її прочитати. Видавці собі подумали, що 165 гривень - це цілком прийнятна ціна для українця, а 95 за книгу у м'якій обкладинці - взагалі смішні гроші. Проте, не дивлячись ні на що, видання все одно доволі популярне серед аудиторії.

Овечка і листівка - неочікувані подаруночки

Ще одна історія.

 Коли на презентацію книги "Майдан Тахрір" прийшла Наталка Гуменюк, модератором тієї зустрічі був журналіст Андрій Баштовий. Вони зняли мікрофони зі столу і всілися на краю сцени. І тоді ж Андрій помітив мого Філа (це мій їжак-мандрівник):

-О, здається, я бачив цього їжака десь в Твіттері або на Фейсбуці! - сказав журналіст.

І це було так незвичайно - їжак набуває певної популярності.

Але на тому Філова історія не завершилася.

Одного разу виходжу я з залу і до мене підходить незнайома дівчинка. Називає мене по імені, каже, що в неї до мене якась справа:

-Ти мене не знаєш, але я якось перейшла по хештеґу Форуму і побачила твого Філа. Я принесла йому подругу! - і дістає смішну маленьку овечку.

Овечка поки що так і лишається безіменною. А ще їй ніколи не стати мандрівницею, бо всередині неї є дзвіночок, який постійно дзвонить від будь-якого руху.

Історія про популярність

Найбільше людей приходило на ті зустрічі, чиї книги були добре розрекламовані, або ж до тих людей, чиє ім'я працює на них. Так було, наприклад, з Фреймут. Книга ні про що і за великі гроші, а в залі не було місця, щоби яблуку впасти. Так було з "Аеропортом" Лойка, бо всі знали, що він російський журналіст, а книжка-то про наш край. На презентацію від 1+1 прийшли, бо ж то люди з телебачення. 

Цікавим спостереженням стало те, що на людей з ящика і на людей з церкви прийшла однаково велика кількість людей.

А найкращою презентацією можу назвати виступ Івана Малковича і Віктора Морозова. які співали пісень про Фантастичних звірів, Квідич і гімн Абабигаламаги.

До речі, при Абабугаламагу. Минулого року я випросила в чоловіка, який продавав їхні книги, примірник про Луценка. А цього року з'ясувалося, що це замдиректор видавництва, а ще він дуже класний дядько, який влітку в повній самотності любить сплавлятися і фотографувати надзвичайні українські краєвиди. 

Звісно ж, не обійшовся Форум і без Іздрика, Жадана, Любки й інших улюбленців дівчат. Але наскільки великим було моє здивування, коли дівчатка охали від присутності вже немолодого Януша Леона Вишневського. 

"Не сотвори себе кумира," - пише Біблія.

Філ і логотип ТСН

Філ і Фаріон

Філ і Фреймут

Філ і Іздрик

Ну а як же без підсумків?

І як би я не хотіла, поїхати з Форуму видавців без нових книжок неможливо. З собою я привезла "Квідич крізь віки", "Майдан Тахрір", "Дівчинка в зеленому светрі" і "Чарівна ти". Щодо останньої можу сказати, що в Клубі сімейного дозвілля не надто уважні редактори і коректори - в тексті повно очєпяток.

Я не могла бути присутньою на всіх-всіх-всіх подіях тих днів, оскільки це були і читання, і театральній постановки, і презентації, і концерти, і кіноперегляди. Дні пролетіли швидко, але від туристів Львів і не мріє позбутися. 

Я люблю такі заходи, бо вони дають поживу мозку, вони дають нові знайомства і величезний досвід. Були на заході волонтери, які приїжджали з Харкова, Дніпропетровська і Сум, і мені абсолютно незрозуміло, як можна сидіти вдома і стверджувати, що в нас нічого цікавого не відбувається, коли світ демонструє свою багатогранність у всій красі.

Вероніка і Саша - дівчата, на яких можна було покластися