"Рєбята, 5 кілограм не провезете?"

Життя наповнюється емоціями, якщо час від часу робити щось спонтанне.

Ксюша і брестський вокзал

"Не хочеш завтра в Брест?" - написав Артур, коли я сиділа на парах. Я відмовилася, вмотивувавши це запланованою на вихідні роботою. Але щось всередині шкребло. І до вечора я вже вирішила, що завтра їду.

Білорусь для мене давно була ідеєю фікс. І от, в кишені вже пачка білоруських рублів, я в потязі на Ковель, а поруч ще 8 таких же легких на підйом людей. Філа, звісно ж, не забула.

За 2 години ми доїхали до Ковеля. Там я теж була вперше і ми півтори години гуляли нічним містом. Можу сказати, що там дивний Шевченко і занадто приставучі алкаші.

Електричка на Хотислав. Вона їхала настільки повільно, наскільки тільки може їхати те, що називається транспортом. 

-Квитки є? - спитала українська контролер.

-Так, є. - Впевнено сказали ми.

-Щоб я більше не бачила, що ви в касі їх купуєте! У мене треба їх брати. Не все ж в касу: трошки нам - трошки їм! - просвітила нас жіночка.

Чим ближче до кордону, тим частіше нам пропонують перевезти 5 кілограмів незрозуміло чого, 1,5 кілограми горіхів і 2 пляшки вина. Ми не погоджуємося, жіночки бігають по вагону і далі. 

Українські прикордонники. Мовчки зібрали паспорти. Мовчки їх роздали. Поїхали далі. 

Артур за кадром

Білоруські прикордонники. Які ж вони кумедні! Їхня форма нагадала мені форму часів другої світової війни. Серйозність на їхніх обличчях тільки підкреслює той образ. А перед ними висять чорні квадратні сумки, а в них - диво комп'ютери. Як добре, що ми вміємо читати і заповнили анкети правильно з першого разу. Дівчатка на сусідній лавці бігали з бланками за прикордонницею хвилин 20. Я думала, вона їх зараз з потяга висадить і назад в Україну відправить. А ми молодці. В мене тепер в закордонному паспорті ще й печатки з Білорусі є (*посміхаюся від вуха до вуха).

Пересідаємо на ще одну електричку до Бреста. Їдемо до ранку.

Великий брат пильнує за тобою

Філ і брестський вокзал

Зайшовши на брестський вокзал, я лишила щелепу на підлозі: гарні сидіння-диванчики, колоритний інтер'єр, толкова таблиця потягів, дерев'яні двері, які самі відкриваються перед тобою, і туалет за 3,5 тисячі рублів!

Пройшовши по території, ми побачили залізну жіночку, яка сиділа біля дороговказу. Одна стрілка була на Мінськ - 345 кілометрів. "А може, ну його в баню, той Брест? Поїхали стопом в Мінськ!" - прозвучала пропозиція. Проте люди на білоруську столицю цього разу не налаштовувались, тому її лишили для іншої поїздки.

Брест спокійний, рівний, і якийсь навіть європейський, якщо не брати до уваги камери на кожному кроці. До речі, дивно, що нас не забрала міліція ще тоді, коли ми мавпували Володимира Ілліча. А на одному будинку ми побачили 7 камер з однієї точки і восьму з іншого краю будинку!

Бачиш камери? Вони тебе точно бачать

Дороги ідеально рівні, на тротуарах плитка, здавалося навіть жовтизна листя тут відповідає якимсь стандартам. На біг-бодах пише "Я люблю Беларусь!", машини зупиняються на переходах, а світлофори закликають бути уважними. І навіть магазини тут не мають зайвих назв. Продуктові тут просто пронумеровані. Порядок. Занадто незвичний для нас порядок. Проте десь по куточкам сховані різні цікавинки. Надзвичайно сподобалися різноманітні ковані фігури, які насправді є рекламою, але дуже гармонійно вписуються в міський інтер'єр і радують око і фотоапарат туриста. Насолодилася спокоєм набережної, де можна годувати лебедів і качок. Прифігіли від цін на сувеніри. В Брест найдешевший магнітик  коштує 13 тисяч рублів, а гарні починаючи від 20 і вище. На наші гроші то десь від 25 гривень.

Окрім звичайних прогулянок, нас звісно ж чекала Брестська фортеця, а перед тим ще музей залізниці. Ми, які і школярі, які були на екскурсії, бігали між потягами, залазили в середину, крутили всі можливі ручки і ричажочки і уявляли себе водіями. Нам не треба було ніякого екскурсовода, нас вела наша фантазія.

Брестська фортеця не вразила. Територія велика, розвалини одноманітні, не вистачало табличок, де б було гарно розписано саму історію і суть подвигів солдатів. На неї ми витратили від сили півгодини. Шило в дупі давало сигнали у мозок.

"Как там у вас, бомбят?"

П'ятеро людей рухається в сторону виїзду з міста. Ми вирішили їхати в містечко Кобрин, бо хтось сказав Артуру, що там прикольно. Що саме нас там чекає - толком не знав навіть він.

Кобрин від Бреста знаходиться приблизно в 50-кілометрах. По дорозі ми змінили 4 машини. Деякі водії погоджувалися утрамбувати в машину всіх п'ятьох.

Для Філа це був перший автостоп

Один дав зрозуміти, що деякі білоруси своє мови не знають взагалі. Він же розказав, що середня зарплата в Бресті - 250 доларів. Інші розказували про своїх родичів в Україні. Але кожен питав про війну в Україні. З питань стало зрозуміло, що краєм вуха вони щось чули, але де бомблять, що саме відбувається - лишається поза їхньою увагою. Один водій розказав, що білоруські ЗМІ розказують про бендерівців з заходу, які ображали людей зі сходу і самі розпочали війну. Сумно це.

В парку Суворова

А Кобрин гарний. Такий же правильний, як і Брест. Мені навіть здавалося, що я десь в Європі, а не в районному центрі на 60 тисяч людей. В місті народився Суворов, тому там є музей і парк, які носять його ім'я, є гарна набережна, льодовий палац і аквапарк. Є пам'ятник, який стоїть понад 200 років. Багато церков. А ще маленький будиночок для буккросингу - це виглядає дууууже мило.

Виходячи з Кобрина на трасу, ми почали стопити з табличкою ще в межах міста. Через це, а точніше через те, що ми йшли по краю дороги, коли ще був тротуар, з нами захотіли поспілкуватися міліціонери. Я перелякалася, що зараз нас в кращому випадку оштрафують, в гіршому - заберуть у відділок. Але все обійшлося розмовами і записом наших адрес в якийсь чарівний блокнотик.

Наша машина забрала нас швидко і одразу ж до Бресту. Водій Валентин сказав звертатися до нього на "ти", назвав наше спілкування українською кумедним, а потім попросив знайти його вкотакті. Іншу ж трійку наших мандрівників спіткала невдача. Півтори години вони проголосували на дорозі, але із настанням сутінок автостоп в Білорусі зупиняється. А зовсім скоро на нас чекала електричка і ми не знали, як їх нам шукати. Особливо відчуваєш надзвичайну силу телефону й інтернету саме в ті моменти, коли лишаєшся без них. За 15 хвилин до відправлення нарешті всі були на місці. Вони добиралися автобусом. Попереду ще одна ніч в дорозі.

Не забудьте перевести годинники

Порахуй людей

Сказати, що ноги гудять - нічого не сказати. Та й голова гудить - в ній величезна порція емоцій та нових спогадів. Я наповнююся енергією в дорозі. Я щаслива від того, що хоча б на день втекла від справ і обов'язків.

В електричці до Хотислава всі спали. Втома вміє швидко натискати кнопку "викл". В Хотиславі в нас знову зустріч із прикодонниками. Потішив дядько, який перевіряв речі. Коли їхали туди, він питав, куди ми збираємося і побажав нам гарної дороги, цього разу наше спілкування почала з:

-Що під ковдрою?! - здивувався він, побачивши 6-ох людей вкритих одним відкритим спальником.

-Ноги! - з посмішкою відповіли ми.

Дядько спитав, де були, що бачили. І з посмішкою пішов далі. 

А потім були українські прикодонниці. Того дня комп'ютери з'явилися і в них, щоправда не в сумках.

О 2-ій ночі ми були в Ковелі. А потяг о 5-ій. А в ту ніч переводили годинники і всі, сидячи вдома, раділи від того, що спати на годину довше. Нас же, замість трьох, чекало 4 години сидіння у великому приміщенні без опалювання на дерев'яних стільцях. Тої ночі змерзла навіть я, хоча була вдягнена найтепліше.

Заскочивши в потяг, ми знову всі повимикалися. Бажання грати в ігри не лишилося ні в кого. 

О 7-ій нас зустрів Луцьк. Він сховався від нас в тумані. Тепер це його нова традиція.

Знайди вокзал

І шо?

Як ви зрозуміли, Білорусь мене вразила. Вона правильна і пряма. А ми - непосидючі і голосні. Але повернутися хочеться. 

З сувенірів привезла з собою знайдений на землі квиток з тролейбуса, книжку білоруською мовою, яку безсоромно забрала з будиночку-буккросингу, і магнітик з Кобрина, який, до слова, коштував втричі дешевше, аніж в Бресті. Тим, хто хотів сувенірів, - привезла білоруського шоколаду. До речі, він смачний

Сябрам хочеться бажати якоїсь самоідентифікації і розуміння важливості усвідомлення себе білорусом. На біг-бодах пишуть: "Я люблю Беларусь", "Я - белорус", "Маё першае слова было "жыццё". А якое тваё будзе першае слова?". Вірю, що колись я приїду і буду чути білоруську мову на вулицях.

Всі фото з поїздки можна подивитися тут.