Хлопець із внутрішнім GPS-навігатором

На звичайне питання: «Для чого тобі подорожі?» він дає не зовсім звичайну відповідь: «А може, в мене психічний розлад і я втікаю від себе. До речі, це реально допомагає!»

Він малює, фотографує, подорожує і не розуміє, для чого сидіти на місці, або, подорожуючи,  ходити по магазинах . Артур Альошин – студент третього курсу інституту економіки та менеджменту СНУ імені Лесі Українки.

Його подорожі почалися із досить сумної історії, але сам процес настільки захопив, що при будь-якій можливості сам чи з кимось він їде туди, де є щось, чого він ще не бачив.

-          Подорожуючи Україною, хочеться заїжджати в такі невеликі села, де є щось малеееесеньке туристичне, про яке мало хто що знає. Коли ти говориш людям про щось незвичайне, що є буквально в 5 км від Луцька, то вони щиро дивуються. Зате всі люди знають, де Париж. В цьому плані в мене є якийсь азарт: дізнатися, що десь тут поруч є щось таке, про що ніхто нічого не знає. В той же час я не ставлю собі за мету подивитись все, бо я знаю, що життя мене може закинути ще раз туди і що, мені буде скучно?

Свою любов до маленьких населених пунктів пояснює так:

-          В мене є така фішка:  якщо місто велике, то щось просто гарне губиться через щось більш гарне, а в маленьких містах виходить, що є щось таке середньо-гарне, але на фоні всього воно капєц, яке гарне і ти маєш його все обійти. На  Чернівці, наприклад, я  витратив декілька годин, а на Бердичів майже увесь день.

У хлопця є велика настінна карта Європи, на якій він відмічає міста, де вже побував. Позначки можна побачити на великій частині Західної України, в Білорусі, Польщі. А в подорожах у Артура до карт особливе ставлення:

Позначки на карті

-          Чесно кажучи, мені взагалі карти не треба. У мене дуже добре орієнтування, такий собі внутрішній GPS. Я просто куди гляжу, туди і йду, дуже зручно, бо якщо обійти все, то не треба карти.  Також я не витрачаю часу на музеї. Я такої думки, що краще побачити багато і приїхати додому почитати, аніж витрачати на це час під час подорожі. В Інтернеті ж є вся інформація практично. 

Так як Артур любить фотографувати, то зазвичай приблизно піврюкзака займають зарядні пристрої і запасні акумулятори до телефона, планшета, фотоапарата.

-          Я люблю фотографувати.  Дуже обідно, коли ти десь, але не можеш це сфотографувати, щоб побачили інші. Бо є таке потреба – ділитися. Коли ти подорожуєш з кимось, ти з кимось те, що бачиш, обговорюєш, а коли ти подорожуєш сам, то єдиний спосіб з кимось поділитися – це фотографія, тому що на словах це буде все одно не те.

Фото студент викладає у соц мережах. На питання, чи не виходить, що його подорожі – то лише погоня за популярністю відповідає, не задумуючись:

-          Є таке. Що вже тут приховувати? Але не вважаю це чимось поганим. Яка різниця, що вважати стимулом? Він для мене не єдиний, але один з.

Окрім усього вище зазначеного, в наплічнику, можуть бути ще шорти і кофта, якщо він їде десь з ночівлею, також  може бути термос. Речами хлопчина себе не обтяжує і не сумує за тим, а от спілкування деколи не вистачає.

-          Часом, якщо подорожую один і хочеться себе якось розважити,  дзвонити комусь не хочеться, то я іноді просто підходжу до людей питаю дорогу, хоча я сам прекрасно знаю, куди йти. Іноді, до речі, дуже цікаво, коли люди не можуть пояснити дорогу, хоча вони місцеві. Взагалі, люблю в дорозі за людьми спостерігати.

Після того, як хлопець відкрив для себе автостоп, спілкування з людьми в дорозі почастішало. Таким чином вже покатався до Львова, Тернополя, Вінниці, Івано-Франківська і багато по Волинській і Львівській областях. Стверджує, що без грошей подорожувати тільки цікавіше:

-          Зараз  без грошей їздиться дуже цікаво і я навіть шкодую, що раніше їздив з грошима. Тому що з грошима в тебе менше шансів якось здивувати себе.
-          Ніяких правил автостопу ніколи не читав. У мене є якийсь внутрішній гугл, внутрішній путєшествєнік, який все знає, і який мені шепоче на вухо: «Артур, зроби так». Я якось так живу, це мій спосіб життя.

Є в Артура вже і власний рейтинг міст, які він може порадити для відвідин:

1.      Мукачево,
2.      Чернівці,
3.       Гродно,
4.      Краків,
5.       Львів (якщо не брати центральну частину міста).

В антирейтинг потрапило місто Хмельницький:

-          В дорозі я отримую енергію від того, що я бачу. В Хмельницькому я зголоднів.

Рецепт того, як перестати сидіти на одному місці напрочуд простий:

-          Не відмовляй людям. Якщо якийсь знайомий кудись кличе – погоджуйся! Я постійно кличу людей їхати зі мною. Це може будь-яка людина бути, я нікому не скажу ні.

Мандрувати – це корисно. Ти знайомишся із своєю країною, бачиш, як живуть інші люди, маєш, що розказати і чим поділитися. Багато відомих письменників подорожують, щоб мати, що сказати своїм читачам. Можливість побачити єгипетські піраміди чи бразильський карнавал є не у кожного, а от можливість дослідити власну область є навіть у того, хто не має грошей на маршрутку, але має велосипед. Рух – це життя. Будьте для себе Магеланами і Колумбами і тоді сьогодення стане яскравішим. 

Фото взяті із сторінки Артура в твіттері. 

Більше фото з подорожей хлопця в його інстаграмі.