Кінець фільму. Житомиряни теж прощалися із Андрієм Кузьменко

Дуже часто людей об'єднує горе. Новина про смерть Кузьми сьогодні покинула межі України і пішла у світ.

У кожному місті нашої країни на головній площі збиралися люди для вшанування пам'яті музиканта, який для когось був другом, для когось кумиром, для когось вихователем. І Житомир теж зібрався.

О 18-ій годинні на Соборній площі зустрілося, здається, понад 100 людей. 

Спочатку всі стояли окремим групками. Я зустріла друга, до нього підійшли ще його друзі і ми почали тихенько співати. Журналісти місцевого каналу, які чекали якогось початку, а ніяких орагнізаторів не бачили, одразу ж почали нас знімати і брати в нас коментарі. А організаторів таки не було. Вконтакті створили зустріч, але придумувати якусь програму і план дій ніхто не збирався.

Буквально за декілька хвилин увесь натовп зібрався навколо клумби біля фонтану. Люди запалювали свічки, приносили квіти...а ми запєвалі. Нікого з гітарою не було. А ще ми зрозуміли, що без музики пісень ми знаємо не так і багато. В основному натовп мовчав, але ті, хто таки співали, робили це з душею і щиро. Я була в самому центрі дійства. Я бачила, як плачуть діти, як плачуть дівчата, як плачуть хлопці. Комок стояв у горлі. Свічки горіли, сльози текли. Текли навіть тоді, коли ми намагалася заспівати щось веселе з його репертуару.

Був ще хлопець, який зачитав вірш. А потім був гімн. А потім я не витримала. А люди все стояли. Просто мовчки.

Завтра мене і мого друга покажуть по 1+1. Печально, що це відбувається у зв'язку з такою подією.

По дорозі на зупинку, я зустріла трійко не зовсім тверезих чоловіків, які питали, де концерт. Я їм пояснила, що, де і як відбувалося. Далі було так:

-Ну я ж тобі сказав, що він не помер! (один із трійці)
-Та ні. Він дійсно розбився сьогодні. Це правда. (я)
-Не розумієш, він назавжди лишається отут - і показує на серце.

Я півдня слухала, як він сам начитував свої книжки. Передивлялася відео з фестивалів. Його виступи - то були справжні обміни енергіями. Він міг дати енергії 20-тьом тисячам людей, а вони ділилися своїм теплом із ним.

А тепер "одні лише дельфіни розуміють, що нічого не зміниш". Десь там він танцює свій танець пінгвіна. А ми вчитимемося любити цей світ, а не тільки себе, а ще радіти завжди, коли сонце встає.