Про Чорнобиль прекрасний

"Кому треба наші Карпати в Європі? Та нікому - у них є Альпи! Кому треба наше Чорне море? Та теж нікому - у них є Середземне! А от Чорнобиль...Він же у світі один!"

Цього літа в моїх планах було що завгодно, але не 30-ти кілометрова Чорнобильська зона. А саме туди, в село Прибірськ на фестиваль Чорнобиль Ренесанс, я поїхала в останній тиждень літа. 

Черемош Чорний, бо після сидіння на його камінцях, плавки теж чорні

Ми з рюкзаком знову одне ціле. Його вага вже не так тисне на плечі, як минулого літа. Моє нутро переповнює радість від того, що ми знову в дорозі. Наше місце призначення - Черемош-фест.

Я знову заплуталася
 Чорний це Черемош чи Білий

Карпати – то любов! 

А Черемош – то моя любов з першого погляду! 

Ми познайомилися минулої весни, а цього року я збиралася їхати, не зважаючи на відсутність компаньйонів, невтішні прогнози погоди і гризіння сумнівів.

Перш ніж вирушати я вирішила все ж таки забрати свій диплом з англійської школи від американців. Випуск співпав із днем відправлення потяга на Коломию. Коли я з наплічником зайшла в приміщення до мене підбігла Джен і впевнено заявила, що їй байдуже куди я їду, вона їде зі мною. «Без питань! – сказала я. – В моєму наметі є ще 2 вільних місця». Коли ж почалася вступна промова від Майкла Готта, це було так:

«Ось там, на задніх рядах, сидить Оксана. І ви тільки подивіться, що вона принесла з собою! Покажи всім свій величезний рюкзак! Уявіть собі, вона прийшла забрати диплом і одразу після закінчення нашої церемонії поїде в Карпати! По-аплодуємо їй!»

І 300 людей аплодували мені просто за те, що так склалися обставини. Після того в мене з десяток абсолютно незнайомих осіб запитали куди саме я їду, з якою метою, а найпопулярнішим було питання чи не важкий в мене наплічник.

Звернення до тих, хто ніколи не носив похідний рюкзак: людоньки, не питайте в туристів про важкість рюкзака, бо ТАК, він важкий, бо НІ, ви все одно не допомагатимете його нести, бо зайва невиправдана увага дратує.

Наумчук є на Ї

Я неодноразово чула, що сучасна молодь мало читає. Але для чого ж тоді проводиться все більше і більше літературних фестивалів?

Наше єдине спільне фото

Фестиваль, який має просту назву - Ї, проводиться вже вдруге. І вдруге у місті, яке брати Гадюкіни пропіарили, як файне місто. Це мистецький фестиваль, а я його називала літературно-музичним, та хіба ж суть від цього змінюється? Натрапила я на нього, як чомусь останнім часом частенько трапляється, десь в нетрях всесвітньої мережі. Душа просила відпочинку, очі - побачити Тернопіль, а дупа - не сидіти на парах. 

І от ми їдемо біля великого Тернопільського ставу, а паралельно до нас їде тролейбус щастя. Уявіть собі, тролейбус щастя! Він обклеєний усілякими наліпками, обвішаний стрічечками, а за кермом...середньостатистичний незадоволений життям водій. Ми нарешті приїхали. На три дні фестивалю ми - це Артур, Катя і я. 

ВулБа. Що ж це таке?

Здається, Житомир і фестиваль - поняття непоєднувані. Проте цього літа фестиваль вуличних барабанщиків відбувався вже 6-ий рік підряд.

У мене є 8-річний брат. Усе літо він плакав, що я не беру його з собою на жоден фестиваль. "Дениші (локація фестивалю) - то не так далеко від Житомира, можна спробувати взяти і його з собою", - вирішила я. Отож нас їхало двоє.

Для тих, хто не розуміє, що ж таке ВулБа, пояснюю: є у світі люди, які люблять барабанити, які обожнюю ритм і живуть ритмом. Такі люди є і в Житомирі. Щонеділі вони збираються і джемять (тобто грають те, що приходить в голову, але виходить у них у всіх разом дуже кайфово). Вони - вуличні барабанщики, або ж ВулБа.

Мій #zaxidfest

Мій Захід 2014 це:

• коли ще з весни ти кажеш, що не поїдеш, але...
• ...коли фест в п'ятницю, а в четвер тебе підбивають і ти таки вирішуєш, що їдеш
• коли тебе з дому забирають на мотоциклі, а в мами істерика
• коли тебе за день до фесту лякають, кажучи, що там вже неймовірна кількість люду, а фест ще не почався
• коли намети стоять не серед поля, а в лісі і від того тааааак кайфово
• коли розумієш, що між твоїм навіть не наметовим містечком і платним наметовим немає кордонів і ти на халяву користуєшся його благами

Бандерштат. Страус слідкує за тобою

Асцярожна! Многія літар!

А поки всі збираються на Захід, мій вибір впав на Бандерштат, бо після Черемош-фесту хотілося чогось не надто великого і затишного. Цей фест відомий своїм патріотичним спрямуванням і тим, що він проходить без алкоголою.

За що я люблю фестивалі так це за те, що ще в дорозі ти починаєш зустрічати купу знайомих, ну а потім ще й десь біля туалету, або в натовпі маєш можливість побачити тих, до кого ніяк не можеш доїхати, або ж кого навіть в рідному місті на вулиці ніколи не зустрічав. Так було і тут.

Наш візит на фестиваль розпочався із дуже вранішньої (близько 5 ранку) перевірки квитків і рюкзаків, а потім "поселення" в наметове містечко. Так, саме поселення, бо нас завели на якесь порожнє місце з купою бур'яну і сказали там ставати.

Фестивальний сезон 2014 відкрито!

Сьогодні третій день, як я повернулася з Черемош-фесту, а емоції все не вгасають. Нарешті розкажу про те, що це за фест і з чим його їдять.

Звідки знаю? Де проходив?

Дізналася про нього із соціальних мереж і звісно ж одразу почала шукати компанію, адже пропозиція була доволі привабливою: 3 дні в Карпатах, музика, річка, чисте повітря (про відсутність Інтернету і зв'язку мова не йшла, але це у підсумку теж виявилося величезним плюсом). Місцем дислокації було село Криворівня (це те, де Параджанов знімав "Тіні забутих предків") в Івано-Франківській області. Його мальовничі пейзажі радували наші очі впродовж нашого перебування там.