Глина не відпустить

В моду входить натуральність і природність. Дизайнери використовують льон, дівчата – домашні косметичні рецепти, бабусі продовжують вирощувати городину. Сьогодні я познайомлю вас з дівчиною, яка знає, як бути ближчим до природи за допомогою посуду

Дарья житомирянка. З глини ліпить не так давно, але зробити вже може багато усілякого, починаючи від медальйонів і закінчуючи величезними тарелями.

• Скажи, будь ласка, ти - гончар?  Чи те, чим ти займаєшся, має якусь іншу назву?

• Я кераміст, тому що, працюючи з глиною, не використовую гончарне коло, а ліплю все виключно руками. Можливо, ця назва якась народна, але я вже звикла називати свою професію саме так.

• А чому гончарне коло не використовуєш?

• По-перше, тому що не починала вчитись, а по-друге, тому що, спробувавши, я відчула, що це зовсім інше: ліпити форму руками і за допомогою кола - то небо і земля. Мені здається, використовувати коло - то якось більш технічно. Хоча, звичайно, щоб навчитися цьому, треба багато часу. Але я не хочу, мені подобається тримати шматок глини від початку і до завершення роботи над виробом тільки в руках.

«Бажання вишивати – то наче якесь психічне загострення…»

В якості одного модуля в універі ми отримали завдання написати два матеріали із представниками ремісничої професії. Шукала, шукала, і чи то не додумалася, чи то не знайшла потрібного героя, але довелося якось викручувати. Своїм витвором ділюся з вами. Поговорила сама з собою, написала нарис.

Вишивання як мейнстрім і в той же час, як спосіб зберегти українську культуру і поширити її в маси – про це та інше розповім вам я

Коти на замовлення

Я занудна зануда. Серйозно. Сучасні дівчата не розважаються вишиванням. А для мене це дійсно приємне заняття – засісти із тканиною, нитками і голкою, з чашкою чаю, цікавим фільмом і відсутністю людей навколо на цілий вечір і нікуди-нікуди не бігти.

Сьогодні, на хвилі патріотизму, чи то псевдо патріотизму, речі з вишивкою стали якимись попсовими, чи їх навіть можна назвати мейнстрімовими. Для мене ж вони ніколи такими не були. Для мене кожен хрестик – то наче моя маленька клітиночка. Ми ж народження дітей мейнстрімом не вважаємо, то чому така ситуація склалася із вишивкою?

Мабуть, я немодна.

Коли у мене запитують, чим я захоплююся в голові спливає купа усього. Але окрім цього спливає ще одне, мабуть, зовсім немодне і несучасне заняття - вишивання.

Захопилася я цією справою у років 5-6. З тих пір і вишиваю. Не можу сказати, що я професіонал і роблю це дуже швидко і неймовірно акуратно(щоб з іншого боку були лише одні вертикальні палички), проте вишиванки собі і своєму брату вишила. Шукаючи якісь цікаві схеми в Інтернеті, помітила, що людей (як дівчат, так, в принципі, і хлопців), які хочуть мати вишиванку ручної роботи дуже багато. А це надзвичайно приємно. І ще це означає, що вишивка житиме. Зараз схеми можна не тільки в неті знайти, а й в усіляких журналах і книжках. Це круто. 

Я і брат у вишиванках, які я вишила.