Як воно - бути волонтером Форуму видавців?

Минулого року я вперше в житті була волонтером на культурному заході. Моїм вперше став 21-ий Форум видавців у Львові. Цього року вирішила продовжити цю гарну осінню вже традицію

Спочатку була дорога

Чим не Ейфелева вежа?

Квиток на потяг давно в кишені, а цей залізний дракон запізнюється. Внутрішній голос підказує розцінювати це як поганий знак. За декілька годин, посинівши від холоду у 3-ому загальному вагоні 667-го потягу Ковель-Чернівці, я навіть почала тому голосу довіряти. Але в долі на це були інші плани, і дядько-провідник це довів:

-Можна мені чаю? - зрештою не витримала і пішла питати я.

-А чаю немає.

-А що тоді є?

-Кава є.

-Ну добре, давайте хоч каву. Скільки вона коштує?

-9 гривень

-Кумедно. Кава коштує дорожче, аніж уся моя дорога. Квиток-то я за 8 купила.

Провідник з хвилину заливається сміхом, поки я йду по гаманець. Даю 10 гривень. Решти провідник дає 5. Щастя в дрібницях.

Потім ще години 2 я з тої склянки пила гарячу воду. Аж раптом львівська Ейфелева вежа почала радувати око - дорога для мене на сьогодні завершувалася.

 

Трошки про головне

Неповна волонтерська родина

Волонтерів Форуму відбирали серед тих, хто заповнив відповідну форму, в якій претенденти описували свій досвід, навички і причини стати волонтером. Усього анкет було понад 700, а волонтерів зрештою було 300. Почали вони працювати ще в середу: розклеювали номерки на намети, допомагали розносити книги, відповідали на організаційні питання реєстрували учасників і пресу.
Поки я перевіряла журналістську акредитацію, роздавала репортерам браслети (вони цього року були замість бейджів і вдягалися раз і на всі дні, тобто зняти їх не можна було), а дівчинка за сусіднім столом реєструвала видавництва, в наших головах склався список найдурніших питань, які нам постійно ставили:

Хлопець із внутрішнім GPS-навігатором

На звичайне питання: «Для чого тобі подорожі?» він дає не зовсім звичайну відповідь: «А може, в мене психічний розлад і я втікаю від себе. До речі, це реально допомагає!»

Він малює, фотографує, подорожує і не розуміє, для чого сидіти на місці, або, подорожуючи,  ходити по магазинах . Артур Альошин – студент третього курсу інституту економіки та менеджменту СНУ імені Лесі Українки.

Його подорожі почалися із досить сумної історії, але сам процес настільки захопив, що при будь-якій можливості сам чи з кимось він їде туди, де є щось, чого він ще не бачив.

-          Подорожуючи Україною, хочеться заїжджати в такі невеликі села, де є щось малеееесеньке туристичне, про яке мало хто що знає. Коли ти говориш людям про щось незвичайне, що є буквально в 5 км від Луцька, то вони щиро дивуються. Зате всі люди знають, де Париж. В цьому плані в мене є якийсь азарт: дізнатися, що десь тут поруч є щось таке, про що ніхто нічого не знає. В той же час я не ставлю собі за мету подивитись все, бо я знаю, що життя мене може закинути ще раз туди і що, мені буде скучно?

Пойожилися

Той, хто пройшов через обмеженість і певні рамки, хто зазирнув за межі дій і знань, той досяг чистої любові, яка ніколи не закінчується.

Шрі Шрі Раві Шанкар

У кожного учасника є такий бейдж
на згадку.

- такою була випадкова фраза, яку я витягнула із цілого акваріума фраз. І чи то завдяки збігу обставин, чи то доля таки існує, але для мене вона виявилася пророчою. Того дня я дійсно проходила крізь свою обмеженість і рамки.

7-го березня у Львові відбувався вже 4-ий йога-марафон. 

Не можу сказати, що я просунутий йог. Роки 2 тому я часто практикувала вдома по відео-урокам, або ж якщо в Житомирі десь траплялися безкоштовні практики - і я там була. До студії йоги мої ноги ще не доходили. Тому, коли на очі натрапила афіша марафону, рішення було прийняте майже миттєво - їхати!

Топ-топ...чух-чух...

Навколо мене відбувається багато неймовірного. Багато руху. Рух хаотичний, рух впорядкований, рух запланований і незапланований. Я люблю рухатися. Люблю відкривати нове. Цього літа я, на диво, була багато де. В цьому одному дописі хочу поділитися з вами враженнями від чотирьох маленьких, але щасливих подорожей, про які тут ще не було написано

1. З липневих спогадів

На ті вихідні я планувала податися до Чернігова, проте мама попросила побути десь недалеко. Незадовго до того я згадала, що маю знайомого з Бердичева, з яким ніколи не бачилася. Час для зустрічі настав. 

Ранковий потяг цілу годину їхав кудись на південь. І ось, десь в середині липня, я познайомилася з Женею і його другом Сашком. 7 хвилин тому вони відправили потягом свого друга, а тепер приїхала я. Вони цілий день показували мені той Бердичів, біля якого знаходиться Житомир.

Колись він був великим, багатим і повним люду, зокрема євреїв, зараз же він маленький і не надто відомий. Хіба що пивом. Ну і ще популярність йому приносять паломники, яких я, до речі, застала. Це більше, правда, змахувало на якийсь Зомбіленд, але якщо хочуть,нехай ходять.

В місті багато старих симпатичних будиночків, є гарні релігійні споруди і шлюз, біля якого ми півдня простирачали. Ну і ще там якась добра бабуся продала нам смачнющий горох. Тепер в планах доїхати до Бердичева велосипедом.

Львів іншим боком

Ми усі звикли, що Львів – культурна столиця України. Я ні в якому разі навіть не намагатимуся це заперечити, проте хочу розказати про певні аспекти з життя цього міста, які не кожен помічає.

Наприклад, як сказав Андрій Приймаченко, який про всі аспекти мені і розказував, Гестапівські вулиці. Ще з літа у Львові перекриті деякі вулиці через капітальний ремонт доріг, але їх розритий вигляд не тільки приносить журбинку, а й створює певні незручності у пересуванні.

Що стосується доріг, то «Живучи у Львові, надзвичайно полюбив Київ. У Києві відчуваю себе пухнастим, у Львові ж – товстим». Вузькі вулички дійсно ускладнюють пересування десятків групок туристів у центрі, та й по всьому місту, та й не тільки туристів, а й звичайних перехожих. Окрім вузеньких вуличок є ще й вузенькі дороги, на яких частенько утворюються затори. Ну і штурханину у громадському транспорті зранку і ввечері ніхто не відміняв.

Ще одна особливість – львівський час.

«От хай журналісти приїжджають і знімають цю дорогу, якою ми їдемо!»

 Дорога Житомир-Київ – 140 км і 1,5 години часу.

Дорога Луцьк-Житомир – 261 км і 4 години часу.

Дорога Львів-Луцьк – 152 км і майже 4 години часу.

Цими вихідними Укрзалізниця подарувала мені чудову можливість вдруге в житті покататися дорогою Львів-Луцьк. Здавалося б, Львів – культурна столиця України і дороги у Львівській області повинні були б бути чудові. Але не так сталося в нашій країні, як гадалося.