Для чого гетеро Марш рівності?

Я ні разу в житті не цілувалася з дівчиною. Але це не завадило мені бути на Марші рівності. Тому що Марш - це не про те, хто з ким спить, це про рівність всіх громадян України в їхніх правах.

-Що це тут все перекрито? - з щирою цікавістю запитує жіночка о 7:30 ранку, підходячи до паркану біля червоного корпусу університету Шевченка.

-Та, там підорів охороняти збираються, - єхидно відповідає інша тітонька, що поспішила нас обігнати.

Ми - це я і Юля. І ми приїхали в Київ з Луцька.

Я, Ліля і Юля

Будувати стіну з правоохоронців навколо території початку Маршу почали ще з самого ранку. Вони мило нам посміхалися і запрошували танцювати.

Хлопець із внутрішнім GPS-навігатором

На звичайне питання: «Для чого тобі подорожі?» він дає не зовсім звичайну відповідь: «А може, в мене психічний розлад і я втікаю від себе. До речі, це реально допомагає!»

Він малює, фотографує, подорожує і не розуміє, для чого сидіти на місці, або, подорожуючи,  ходити по магазинах . Артур Альошин – студент третього курсу інституту економіки та менеджменту СНУ імені Лесі Українки.

Його подорожі почалися із досить сумної історії, але сам процес настільки захопив, що при будь-якій можливості сам чи з кимось він їде туди, де є щось, чого він ще не бачив.

-          Подорожуючи Україною, хочеться заїжджати в такі невеликі села, де є щось малеееесеньке туристичне, про яке мало хто що знає. Коли ти говориш людям про щось незвичайне, що є буквально в 5 км від Луцька, то вони щиро дивуються. Зате всі люди знають, де Париж. В цьому плані в мене є якийсь азарт: дізнатися, що десь тут поруч є щось таке, про що ніхто нічого не знає. В той же час я не ставлю собі за мету подивитись все, бо я знаю, що життя мене може закинути ще раз туди і що, мені буде скучно?

Шиловдупілінг

Є залізничні колії, що співають перед прибуттям потяга. В Ужгороді залізо не співає. Але про це трохи згодом.

Кожна нова подорож - то наче нова книга у твоїх руках: ніколи не знаєш, чого від неї очікувати, і як вона тебе у підсумку змінить.
Ще ніколи я не відправлялася в дорогу такою розбитою і спустошеною. Здавалося, ця книга буде якоюсь порожньою і беззмістовною. В дитинстві я завжди раділа поїздкам і чекала їх, рахуючи дні в календарі. Завжди любила їздити в потягах, засинати під стук коліс, і дивуватися як така велика тьотєнька-провідниця не застрягає у проході. Цього разу я не відчувала нічого, ніякої радості і навіть думала: "А може, ну його? Лишуся вдома. Тренування не пропускатиму". Але таки поїхала. І таки не дарма.
Задумка поїхати в зимову подорож Україною була в моїй недорудій голові ще минулої зими, але тоді було не до поїздок. І хоча запланований маршрут тоді і зараз відрізнялися один від одного, пункт "побачити зимове море" був присутній два роки підряд. Основним поштовхом до підняття дупи зі стільця було неодноразове запрошення в гості моєї одногрупниці Люди і її постійне "А от у нас на Закарпатті...". Треба було нарешті перевірити, що ж там на тому Закарпатті не так.
Отож, маршрут:
Житомир - Київ (а там і у Васильків в гості до друга) - Ужгород - Чорнотисів - Ужгород - Одеса - Черкаси - Київ - Житомир.

Гугл прокладає маршрут під подорож машиною

Топ-топ...чух-чух...

Навколо мене відбувається багато неймовірного. Багато руху. Рух хаотичний, рух впорядкований, рух запланований і незапланований. Я люблю рухатися. Люблю відкривати нове. Цього літа я, на диво, була багато де. В цьому одному дописі хочу поділитися з вами враженнями від чотирьох маленьких, але щасливих подорожей, про які тут ще не було написано

1. З липневих спогадів

На ті вихідні я планувала податися до Чернігова, проте мама попросила побути десь недалеко. Незадовго до того я згадала, що маю знайомого з Бердичева, з яким ніколи не бачилася. Час для зустрічі настав. 

Ранковий потяг цілу годину їхав кудись на південь. І ось, десь в середині липня, я познайомилася з Женею і його другом Сашком. 7 хвилин тому вони відправили потягом свого друга, а тепер приїхала я. Вони цілий день показували мені той Бердичів, біля якого знаходиться Житомир.

Колись він був великим, багатим і повним люду, зокрема євреїв, зараз же він маленький і не надто відомий. Хіба що пивом. Ну і ще популярність йому приносять паломники, яких я, до речі, застала. Це більше, правда, змахувало на якийсь Зомбіленд, але якщо хочуть,нехай ходять.

В місті багато старих симпатичних будиночків, є гарні релігійні споруди і шлюз, біля якого ми півдня простирачали. Ну і ще там якась добра бабуся продала нам смачнющий горох. Тепер в планах доїхати до Бердичева велосипедом.

Місто велосипедів. Перші враження

Як ви вже, мабуть, всі знаєте, ми з Сашою нарешті побували у Страсбургу. З якої причини ми там опинилися, можна почитати тут.

Так от, перші враження. Дорога наша до Страсбургу була такою: Житомир-Київ-Бориспіль-Франкфурт-Страсбург, а це означає, що ми летіли на літаку, а отже ще одна моя мрія нарешті здійснилася.

В аеропорту цікаво (ну тим, хто там був вперше в житті). Багато іноземців. Але пройти усі кола пекла-перевірки - то не дуже класно. Вдома треба 10000 разів перевірити, чи не поклав у ручний багаж чогось, що не можна везти, потім твої сумки перевіряєш вже не ти, потім тебе обшукують метало-шукачем,  а в кінці ще й паспортний контроль: ніби й не страшно, але нервуєш і коли тобі задають якісь банальні питання, на кшталт "Ціль поїздки?", від нервів запинаєшся і відчуваєш себе ідіотом. У Франкфурті перевіряючі набагато веселіші і приємніші. А ще так кумедно, коли іноземці демонструють свої знання російської чи української мови. Хоча, мабуть, вони думають про нас так само.

Погано тримали кулачки

У листопаді 2012 року я і ще декілька хороших дорослих дядь, які дуже мені допомогли, зняли відео-роботу для конкурсу "Дорога в майбутнє" на тему екотуризм (про те, як ми її знімали, можна почитати тут).

Ще в кінці листопада переможці були проінформовані про їхню перемогу електронним листом, всі ж інші учасники конкурсу дізналися результати минулої середи, 12 грудня, у Києві.

Переможців було визначено у 5 різних номінаціях:

•  моє місто +20; 
• відповідальне споживання; 
• екологічний туризм;
• зелена економіка;
• освіта як рушійна сила сталого розвитку; 

 Усі вони отримали ноутбуки Dell. Але дуже мене "вразила" робота Данилочкіна Сергія, який переміг у номінації "Екологічний туризм". Його роботу можна подивитися ось тут

Фіолетові долоні

Не так давно луцький гурт Фіолет випустив свій новий альбом "Rock'n'love". Із презентацією вони об'їхали 15 міст. 

Але окрім цього на фанатів гурту чекав ще один сюрприз. Хлопці відзняли ще й нові відео-роботу до пісні "Долоні". Режисером став Андрій Приймаченко.  Ролі виконували Тетяна Луценко та Олександр Терещенко. Для чого я це пишу? А для того, щоб ви цей кліп подивилися. Він дуже гарний. Особисто мені, дуже сподобався. Приємного перегляду ;)