Як знайти дім для велосипеда?

В Мілані тим, хто їздить на роботу на велосипеді, збираються доплачувати.
В Житомирі поки що є лише велодоріжки-привиди.
Луцьк же велопарковками обживається добре і велодоріжками вкривається-по-трошку. 2 120 метрів доріг для залізних коней по місту вже є.
Увесь світ пропонує пересідати на велосипеди і робити навколишнє середовище чистішим. Ми не проти. Ми тільки за. Тільки от є частина людей, які живуть в гуртожитках і мають одну проблему - свого ровера немає де припаркувати.

Якось нам довелося на ніч залишити взятих на прокат двоколісних друзів біля вахтера - так то була подія. Тоді ми вислухали про те, хто ж це придумав на велосипедах кататися?! а шо, як вночі буде надзвичайна ситуація і треба буде евакуювати людей?! ну і: лишайте, але я за ними дивитися не буду!

Чим відрізняються центри здачі крові в різних містах?

Сьогодні я вже далеко не вперше здавала кров. На моєму рахунку 4 здачі крові і 1 здача тромбоцитів. (Про перший досвід і враження можна читнути тут).

Так складається моє життя, що я мала шанс бути донором для людей в двох містах: в Луцьку і в Житомир. Сьогодні я зауважила відмінності у ставленні до донорів, чим і хочу з вами поділитися.
Одразу зауважу, я не стверджую, що десь погано, а десь класно - просто покажу, чим центри здачі крові відрізняються. Чому? Не знаю.

Хто раніше: ти чи сонце?

Я тут експеримент проводила. А зараз саме час ним з вами поділитися. Чому саме час, зрозумієте в кінці.

Десь колись прочитала статтю, суть якої була в тому, що прокидатися треба разом із сонцем, мовляв усе живе в цьому світі так встає. Окрім людини. Вона вважає себе царем природи і дозволяє собі ніжитися і ліжку подовше. 

І ставалося так, що я зустрічала людей, які, як на мене, були надзвичайно творчі, успішні, цікаві і класні. І була у них одна особливість - багато хто з них вставав рано-раненько: в 4, в 5, в 6. Я ж під час навчання постійно встаю в 7, а на зимових канікулах вставала в 7:30 Коли ж я побувала на зустрічі з ще одним таким успішним "жайворонком", вирішила, що треба таке і на собі випробувати.

Плівковий осінній світанок з нашого балкона.

Хлопець із внутрішнім GPS-навігатором

На звичайне питання: «Для чого тобі подорожі?» він дає не зовсім звичайну відповідь: «А може, в мене психічний розлад і я втікаю від себе. До речі, це реально допомагає!»

Він малює, фотографує, подорожує і не розуміє, для чого сидіти на місці, або, подорожуючи,  ходити по магазинах . Артур Альошин – студент третього курсу інституту економіки та менеджменту СНУ імені Лесі Українки.

Його подорожі почалися із досить сумної історії, але сам процес настільки захопив, що при будь-якій можливості сам чи з кимось він їде туди, де є щось, чого він ще не бачив.

-          Подорожуючи Україною, хочеться заїжджати в такі невеликі села, де є щось малеееесеньке туристичне, про яке мало хто що знає. Коли ти говориш людям про щось незвичайне, що є буквально в 5 км від Луцька, то вони щиро дивуються. Зате всі люди знають, де Париж. В цьому плані в мене є якийсь азарт: дізнатися, що десь тут поруч є щось таке, про що ніхто нічого не знає. В той же час я не ставлю собі за мету подивитись все, бо я знаю, що життя мене може закинути ще раз туди і що, мені буде скучно?

Бандерштат. Страус слідкує за тобою

Асцярожна! Многія літар!

А поки всі збираються на Захід, мій вибір впав на Бандерштат, бо після Черемош-фесту хотілося чогось не надто великого і затишного. Цей фест відомий своїм патріотичним спрямуванням і тим, що він проходить без алкоголою.

За що я люблю фестивалі так це за те, що ще в дорозі ти починаєш зустрічати купу знайомих, ну а потім ще й десь біля туалету, або в натовпі маєш можливість побачити тих, до кого ніяк не можеш доїхати, або ж кого навіть в рідному місті на вулиці ніколи не зустрічав. Так було і тут.

Наш візит на фестиваль розпочався із дуже вранішньої (близько 5 ранку) перевірки квитків і рюкзаків, а потім "поселення" в наметове містечко. Так, саме поселення, бо нас завели на якесь порожнє місце з купою бур'яну і сказали там ставати.

Як уживається Житомир і велосипеди?

Сьогодні здоровим бути модно. В умовах міста допомогти в цьому може велосипед. Та чи згодне місто допомагати своїм жителям бути здоровими?

З року в рік все більше і більше житомирян сідають на велосипеди. Так лише у житомирському вело-клубі понад 1,5 тисячі учасників. Скільки ж у місті всього власників велосипедів достеменно невідомо.

Валерій Грибан є учасником вело клубу. На велосипеді катається вже понад 20 років. Каже, що мати велосипед – це гарно і з економічної точки зору, і для здоров’я, та все ж є певні незручності:

«Доріжки для велосипедистів відсутні – це знають всі. На щастя, хоч водії автомобілів до нас більш-менш лояльно ставляться. Але з нашою шириною доріг навіть не знаю, чи є якийсь сенс робити вело доріжки. Фактично вело парковки в місті відсутні. Найкраща паркова – це найближче дерево, чи стовп. А маленькі парканчики біля магазинів також не усюди є».

З проблемою відсутності парковок і вело доріжок зіштовхується багато міст. В той же час, наприклад, Луцьк почав обживатися стоянками для велосипедів.

Донорство на власному досвіді

Цей матеріал не створений з метою похвалитися. Він написаний з метою поширення інформації про донорство.

Коли мені було 16 і в нас було практичне заняття на школі журналістів, одна жіночка попросила зняти коротенький сюжет про благодійну ярмарку і про пошук донора для одного маленького хлопчика. Йому потрібна була така сама група крові, як і в мене. Передивившись те, що в нас вийшло і не довго думаючи, я зателефонувала цій жінці і запропонувала допомогу. Коли ж вона дізналася, що я ще неповнолітня, щиро здивувалася і порекомендувала поки що ще підрости. З тих пір я чекала свого повноліття, мабуть, лише задля того, щоб нарешті здати кров і таким чином мати  змогу допомогти в лікуванні якійсь людині.

Сьогодні настав той день, коли я нарешті зібралася з силами і дійшла до центру переливання крові. У Луцьку.

Луцьк для доїжджаючих

Приїхав. Побачив. Полюбив.

Іногородні, приїжджі, панаєхавшиє, або, як кажуть у Львові, доїжджаючі з початком навчального року заповнюють навчальні корпуси університетів. І проблема проводження вільного часу гостро постає перед ними, адже студентське життя - це не лише лекції, семінари і модулі, а й знайомство з новими людьми, місцями і закладами. То куди ж можна сходити у Луцьку? З цим питанням ми звернулися до лучан.

«От хай журналісти приїжджають і знімають цю дорогу, якою ми їдемо!»

 Дорога Житомир-Київ – 140 км і 1,5 години часу.

Дорога Луцьк-Житомир – 261 км і 4 години часу.

Дорога Львів-Луцьк – 152 км і майже 4 години часу.

Цими вихідними Укрзалізниця подарувала мені чудову можливість вдруге в житті покататися дорогою Львів-Луцьк. Здавалося б, Львів – культурна столиця України і дороги у Львівській області повинні були б бути чудові. Але не так сталося в нашій країні, як гадалося.

Фіолетові долоні

Не так давно луцький гурт Фіолет випустив свій новий альбом "Rock'n'love". Із презентацією вони об'їхали 15 міст. 

Але окрім цього на фанатів гурту чекав ще один сюрприз. Хлопці відзняли ще й нові відео-роботу до пісні "Долоні". Режисером став Андрій Приймаченко.  Ролі виконували Тетяна Луценко та Олександр Терещенко. Для чого я це пишу? А для того, щоб ви цей кліп подивилися. Він дуже гарний. Особисто мені, дуже сподобався. Приємного перегляду ;)