Як воно - бути волонтером Форуму видавців?

Минулого року я вперше в житті була волонтером на культурному заході. Моїм вперше став 21-ий Форум видавців у Львові. Цього року вирішила продовжити цю гарну осінню вже традицію

Спочатку була дорога

Чим не Ейфелева вежа?

Квиток на потяг давно в кишені, а цей залізний дракон запізнюється. Внутрішній голос підказує розцінювати це як поганий знак. За декілька годин, посинівши від холоду у 3-ому загальному вагоні 667-го потягу Ковель-Чернівці, я навіть почала тому голосу довіряти. Але в долі на це були інші плани, і дядько-провідник це довів:

-Можна мені чаю? - зрештою не витримала і пішла питати я.

-А чаю немає.

-А що тоді є?

-Кава є.

-Ну добре, давайте хоч каву. Скільки вона коштує?

-9 гривень

-Кумедно. Кава коштує дорожче, аніж уся моя дорога. Квиток-то я за 8 купила.

Провідник з хвилину заливається сміхом, поки я йду по гаманець. Даю 10 гривень. Решти провідник дає 5. Щастя в дрібницях.

Потім ще години 2 я з тої склянки пила гарячу воду. Аж раптом львівська Ейфелева вежа почала радувати око - дорога для мене на сьогодні завершувалася.

 

Трошки про головне

Неповна волонтерська родина

Волонтерів Форуму відбирали серед тих, хто заповнив відповідну форму, в якій претенденти описували свій досвід, навички і причини стати волонтером. Усього анкет було понад 700, а волонтерів зрештою було 300. Почали вони працювати ще в середу: розклеювали номерки на намети, допомагали розносити книги, відповідали на організаційні питання реєстрували учасників і пресу.
Поки я перевіряла журналістську акредитацію, роздавала репортерам браслети (вони цього року були замість бейджів і вдягалися раз і на всі дні, тобто зняти їх не можна було), а дівчинка за сусіднім столом реєструвала видавництва, в наших головах склався список найдурніших питань, які нам постійно ставили:

Гроші за цікавість

Ви ніколи не дізнаєтеся, скільки мандрівників зараз в дорозі, скільки доріг пройшли ноги тієї чи іншої людини, скільки нового побачили їхні очі. Я завжди захоплювалася тими, хто здатен втекти від міста у полон невідомості. Сьогодні один з таких людей приніс мені розчарування.

Історія така: команда з трьох мандрівників зібралася пройти морським шляхом Колумба за 40 днів. Але не просто пройти, а влаштувати собі сухе голодування. Шлях пройшли, 40 днів не їли, хтось пив, хтось не пив, фільм зняли, нам показали. До речі, в тому, щоб витримати голодування їм допомагав бог, молитви і всє дєла. На зустрічі був присутній один з чоловіків. По закінченню фільму він відповідав на запитання, а далі захотів ознайомити нас з іще одним своїм проектом - Братерство АТО - короткі відеоролики, які стосуються АТО. До речі, раджу. Звідки ж взялося розчарування? Окрім знятого фільму з цієї подорожі вийшла ще й книжка, яку я хотіла придбати. Розмірами вона була зовсім маленкою, хоча мені здавалося, що з такої мандрівки з таким випробуванням можна написати щось не менше за один з томів "Війни і мир".

Внутрішньобуквенні образи Ю

"Я взагалі намагаюся ні про кого не думати, окрім себе." - таким перед житомирянами з'явився той, хто в своєму доволі довгому житті нараховує 4 маленьких - Юрій Іздрик.

Юрко Іздрик

На презентацію нової збірки під лаконічною назвою "Ю" 26 червня у приміщенні кав'ярні "Брама" зібралося чимало охочих послухати інтимні вірші, позадавати питання, які давно мучили, і просто нарешті на власні очі побачити Юрка.

"Обміни психічними енергіями." - саме із таким "дійством" автор порівнює свої вірші.