Чісінау?

Минулого літа у Вінниці один іноземець попросив мене спитати у довідковому вікні, коли буде автобус на Чісінау. Жіночка у віконечку звісно ж віповіла, що такий автобус тут не їздить. Як він добрався і чи добрався взагалі я так і не знаю. І мені було дуже прикро, що я ніяк не змогла йому допомогти.

Декілька тижнів тому мій хороший друг Ілля кинув мені посилання на один проект в Молдові і сказав заповнювати анкету. Витративши на то купу свого і його часу, ми її таки заповнили і відправили. За тиждень прийшла відповідь: "We would like you to join our team in Chisinau!"

Знову Чісінау. Почала гуглити і з'ясувалося, що то Кишинів! І як же мені було соромно перед тим дядечком на вінницькому вокзалі. 

Тепер я на 10 днів у Кишиневі. Сьогодні холодно і дощ. 

Тут ми робитимемо онлайновий журнал. Цей міжнародний (Білорусь, Україна, Молдова) проект за німецькі кошти реалізовується уже третій рік. Попередні роки журнали робили друкованим. Цього року вирішили провести тренінг з візуалізації в мережі. Не знаю, наскільки такі штуки зможуть прижитися в наших ЗМІ, але досвід цікавий.

Люди тут зібралися найрізноманітніші.

"Получив диплом програмиста, я год работал кондитером", - розказував Леонід, який нині займається відео-монтажем. Він з Кишинева.

Як знайти дім для велосипеда?

В Мілані тим, хто їздить на роботу на велосипеді, збираються доплачувати.
В Житомирі поки що є лише велодоріжки-привиди.
Луцьк же велопарковками обживається добре і велодоріжками вкривається-по-трошку. 2 120 метрів доріг для залізних коней по місту вже є.
Увесь світ пропонує пересідати на велосипеди і робити навколишнє середовище чистішим. Ми не проти. Ми тільки за. Тільки от є частина людей, які живуть в гуртожитках і мають одну проблему - свого ровера немає де припаркувати.

Якось нам довелося на ніч залишити взятих на прокат двоколісних друзів біля вахтера - так то була подія. Тоді ми вислухали про те, хто ж це придумав на велосипедах кататися?! а шо, як вночі буде надзвичайна ситуація і треба буде евакуювати людей?! ну і: лишайте, але я за ними дивитися не буду!

Нахіба їй той їжак?

Так само, як неочікувано з'являються у чиємусь житті люди, тварини, речі, будь-що, у моєму житті з'явився Філ.

Я ніколи не була прихильницею їжаків, до 19 років не вміла спати з іграшками, останні кілька років мріяла про черепаху...а тут їжак!

Філ і рівненський красунчик Патрік

Коли він приїхав до мене з Німеччини через Одесу в Миколаїв, я не хотіла його брати. Того дня ми посварилися з тіткою, яка його і привезла, і на знак протесту було вирішено залиши всі подарунки на своїх місцях. Проте, охолонувши, я подивилася у ті блискучі очі і зрозуміла, що він приїхав таки до мене. Тепер ми будемо їздити разом.

У мене вже є рюкзак Мирон. Навіщо ж мені ще хтось?

Варіантів може бути багато.

Почнемо ж самокопання.

На кінчику носа

Мене починають лякати масштаби популяризації подорожування. 

Любити можна і Житомир

Згідно якихось там статистичних даних, які використали на одному баченому мною конкурсі, 80% студентів хоч раз були за кордоном. Чомусь мені здається, що всі 100% мріють побувати якщо не в Парижі, то хоча б в Лондоні.

Сучасну молоду людину описують як особу, яка рахує дні між поїздками, в неї завше напоготові брендовий наплічник, заряджений айфон, а палець готовий ставити нові мітки на карті в соцмережі. Я теж люблю ставити мітки і дивитися, як карта наповнюється новими місцями, влітку я теж і тижня не проводжу, щоб кудись не поїхати. Проте одного разу один хлопчина запитав мене: "Ти турист чи мандрівник?". Я довго думала, півдня розмірковувала. І якщо мені не зраджує пам'ять, то він сказав, що бачить в мені мандрівника.

Останнім часом я бачу багато псевдо-мандрівників, які намагаються заробити собі популярність, а згодом на цьому заробити ще й грошей. Від цього верне. Але запис буде не про це.

Дівчинка з виделкою у рюкзаку

"Я ще ніколи не бачив таких "сладкоєжек"!" - Дмитро Безвербний

Челендж "ти не куриш, а я не їм солодкого" намалювався на горизонті дуже спонтанно. В принципі, як і Безвербний, який програв вже на четвертий день.

У людини стосунки з їжею доволі дивні. Помічаєш це, коли від чогось відмовляєшся. І тоді бачиш, як на тебе з усіх боків лізе ЇЖА! Як у фільмі жахів!

Я собі челендж захотіла трошки ускладнити і провести тиждень, харчуючись лише здоровою їжею.

Колись відмовитися від м'яса для мене не було складно. Відмовитися ж від солодощів - то якась кара небесна. Цього тижня я поставила собі за мету не вживати ані цукерок, ані печива, обмежила себе і у хлібі.
Без хліба я протрималася 4 дні.
Без солодкого - сьогодні сьомий.
Четвертий же день насправді якийсь просто переломний. Дивно було, сидячи в бібліотеці, усвідомити, що думаю про зефір, вафлі, рулет з джемом, і чашку какао :)

"Рєбята, 5 кілограм не провезете?"

Життя наповнюється емоціями, якщо час від часу робити щось спонтанне.

Ксюша і брестський вокзал

"Не хочеш завтра в Брест?" - написав Артур, коли я сиділа на парах. Я відмовилася, вмотивувавши це запланованою на вихідні роботою. Але щось всередині шкребло. І до вечора я вже вирішила, що завтра їду.

Білорусь для мене давно була ідеєю фікс. І от, в кишені вже пачка білоруських рублів, я в потязі на Ковель, а поруч ще 8 таких же легких на підйом людей. Філа, звісно ж, не забула.

За 2 години ми доїхали до Ковеля. Там я теж була вперше і ми півтори години гуляли нічним містом. Можу сказати, що там дивний Шевченко і занадто приставучі алкаші.

Електричка на Хотислав. Вона їхала настільки повільно, наскільки тільки може їхати те, що називається транспортом. 

-Квитки є? - спитала українська контролер.

-Так, є. - Впевнено сказали ми.

-Щоб я більше не бачила, що ви в касі їх купуєте! У мене треба їх брати. Не все ж в касу: трошки нам - трошки їм! - просвітила нас жіночка.

Чим відрізняються центри здачі крові в різних містах?

Сьогодні я вже далеко не вперше здавала кров. На моєму рахунку 4 здачі крові і 1 здача тромбоцитів. (Про перший досвід і враження можна читнути тут).

Так складається моє життя, що я мала шанс бути донором для людей в двох містах: в Луцьку і в Житомир. Сьогодні я зауважила відмінності у ставленні до донорів, чим і хочу з вами поділитися.
Одразу зауважу, я не стверджую, що десь погано, а десь класно - просто покажу, чим центри здачі крові відрізняються. Чому? Не знаю.