Місто велосипедів. Ахвіціоз

Так як основною ціллю нашої поїздки був візит до штаб-квартири Ради Європи, то в цій частині своєї розповіді я розкажу про те, як ми ходили до різних крутих офіційних установ.

Рада Європи ззовні

Перша така установа, яку ми відвідали, була штаб-квартира Ради Європи - міжнародна організація 47 членів-держав в європейському просторі. Якщо когось цікавить історія, чи усі комітети, які там є, вам допоможе Вікіпедія :) Головна зала, та й усе всередині зроблене у вигляді великого-великого дерева - виглядає дуже цікаво. На подвір'ї стоїть декілька різних і доволі дивних скульптур.

Місто велосипедів. Люди

Ну а я продовжу свою розповідь. Виїжджаючи закордон, просто не можна не помітити, що різниця між нашими людьми і людьми, які живуть в Європі просто таки колосальна.

Ось такий він, Страсбург.

Ну перше враження від людей - це велосипеди, про які ви вже читали. Але окрім велосипедів люди ще й активно бігають. Ні, вони не бігають з роботи і на роботу, не бігають просто тупо по магазинам чи з кав'ярні в кав'ярню. Вони бігають заради власного здоров'я. В будні дні в обід багато хто виходить на пробіжку. Як часто ви в нас бачите людей, які б бігали в обід? Чи хоча б зранку, чи ввечері?

Місто велосипедів. Перші враження

Як ви вже, мабуть, всі знаєте, ми з Сашою нарешті побували у Страсбургу. З якої причини ми там опинилися, можна почитати тут.

Так от, перші враження. Дорога наша до Страсбургу була такою: Житомир-Київ-Бориспіль-Франкфурт-Страсбург, а це означає, що ми летіли на літаку, а отже ще одна моя мрія нарешті здійснилася.

В аеропорту цікаво (ну тим, хто там був вперше в житті). Багато іноземців. Але пройти усі кола пекла-перевірки - то не дуже класно. Вдома треба 10000 разів перевірити, чи не поклав у ручний багаж чогось, що не можна везти, потім твої сумки перевіряєш вже не ти, потім тебе обшукують метало-шукачем,  а в кінці ще й паспортний контроль: ніби й не страшно, але нервуєш і коли тобі задають якісь банальні питання, на кшталт "Ціль поїздки?", від нервів запинаєшся і відчуваєш себе ідіотом. У Франкфурті перевіряючі набагато веселіші і приємніші. А ще так кумедно, коли іноземці демонструють свої знання російської чи української мови. Хоча, мабуть, вони думають про нас так само.

Четвер

Минулого року я вже писала про цей день, але тоді це був вівторок.

Я все ще продовжую щиро ненавидіти це свято. 

Чому?

Чи варте воно того?

Ледь не щодня ми чуємо про вирубку лісів і проблему глобального потепління, пов'язану з цим, проте продовжуємо, і навіть сприяємо, розвиткові цієї проблеми і далі.

Як відомо, традиція ставити новорічну ялинку у кожному домі активно почала поширюватися після Другої світової війни, проте прикрашали ялинку і у давні часи. 

Я розумію, що Новий рік вже давно пройшов, але чи помітили ви ось таку картину ледь не у кожному дворі міста?

Мовчи і танцюй

Поринути у психоделічну казку в ультрафіолетовому світлі минулої п'ятниці, 8 лютого, змогли відвідувачі арт-кафе Кавоманія.

Того вечора люди, що пришли у кафе, могли танцювати впродовж аж 6 годин у атмосфері миру, любові, єдності і взаємоповаги під ритми транс-звуку і психоделічної музики вже втретє.
Казкова атмосфера починалася ще зі сходів, які були прикрашені такими декораціями, які світилися у світлі ультрафіолетових ламп, якими організатори передбачливо замінили звичайні лампочки. На стінах красувалися незвичайні психоделічні картини від Які-Манакі, придивившись до яких, можна було побачити набагато більше аніж просто малюнок.

Фінал експерименту

Ну от, настав той день, коли закінчився місяць, відведений кактусам для активного росту і радуванню мого ока.

Для тих, хто не розуміє, про що я тут пишу, розказую: я тут проводжу експерименти над кактусами. Почитати про це можна тут і тут.

Ну от, кактуси знову мене дивують.